Київські бомби. Андрій Кокотюха
клаптях та орудуючи маслянкою так, як швачки – голкою з ниткою.
З Фаїною старший уже встиг сьогодні побачитися. Після того, як почалося на Володимирській і філери заметушилися, на мить втративши його, Штерн скористався шансом уповні. Вирвавшись із лещат стеження, дременув дворами, плутаючи сліди та скидаючи навіть натяки на «хвости», пересидів у трактирі на Липках, а тоді рушив униз, на Поділ – там, на Ярославській, неподалік «Асторії», ще раніше визначили місце, де буде чекати Фаїна з візником. Правда, цього разу вона прогулювалася сама, завбачливо відіславши Вольфа повертати орендований транспорт. Фая зробила поправку на обставини, вона завжди так чинила і була єдиною з групи, кому Штерн це без жодних додаткових пояснень дозволяв.
– Ну? – запитала коротко. – Що там?
Зараз Фаїна теж трохи грала, втім не переграючи. Адже загалом уявляла собі, про що зараз піде мова. Поговорити вони тоді, на Подолі, встигли дуже коротко. Вона знала – часу буде замало, тож швидко все обдумала й виклала Штерну власні міркування. Висновків не робила, і це теж вважалося її особливістю. За собою вона залишала право діяти відповідно до обставин, що складалися на дану хвилину. Проте право аналізувати, підсумовувати, робити глобальні висновки, будувати стратегічні плани та приймати рішення щодо діяльності групи Фаїна без жодних застережень віддавала керівнику.
– Там? – перепитав Штерн, пройшов до столу, завмер, роздивляючись розібрану зброю так, ніби бачив подібні іграшки вперше, тоді підняв очі на Фаїну, далі обвів поглядом інших. – Там – нічого. Зовсім нічого. Крім того, що топтуни підчепили мене за Либіддю,[37] так, наче чекали, коли вийду до них.
– Вломили? – не стільки поцікавився, скільки запитав сам у себе Малюта, тут же киваючи: – Вломили, вломили.
– Вірно, але з цим ще розберемося. Є деякі думки. Та є й інше, – відступивши на крок від столу й ставши так, аби бачити всіх і щоб усі теж бачили його, кожен зі свого місця, Штерн клацнув пальцями. – Сьогодні дещо сталося.
– Що? – спитав Гірш зі свого кутка.
– Нехай це пояснить Левін, – мовив Штерн холодно.
– Хіба Левін вам ребе, аби пояснювати суще? То батько мій ребе, у нього питайтеся, – блазнювато, за прикрою для Штерна звичкою сказав той.
– Не кривляйся. Хто тебе уповноважував? Ми слухаємо. Чого я не знаю про нашу групу, Левін?
– Мене? – щиро здивувався він, тепер випроставшись і сівши. – Мене? Які повноваження, ти про що, Штерне?
Замість відповіді той глянув на Фаїну. Молода жінка теж підвелася, відчеканила сухо, дивлячись прямо на Левіна, але говорячи не до нього:
– Був сигнал тривоги. Я вказала на нього товаришу Левіну. За планом акція повинна була згорнутися. Група переходила до операції прикриття товариша Штерна. Левін вирішив інакше.
– Ну нате вам! – вигукнув той. – Хіба я не пояснив…
– Зараз, Левін, ти будеш пояснювати мені, чому
Річка Либідь, права притока Дніпра, протікає на території Києва, сьогодні це – центральна частина міста.