Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
але не довелось, бо в посудині була вже вода: вино знову перетворилось на воду.[104]
Якщо перед обідом на Водохрища господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв'язує яблуневе дерево соломою, примовляючи: «Щоби сь на той рік родили яблука такі добрі і м'які, як тісто».[105]
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохрища сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох «кутків» того самого села і билися навкулачки – хто кого переможе! Переможці забирали собі «орден» – хрест, вирубаний на льоду.
На Полтавщині був колись звичай на Водохрища вчити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили доти, доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили «йорданською» водою – «щоб здорові і слухняні були».
Якщо ввечорі зустрінеться в лісі вовк, то треба казати: «Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?» Вовк злякається, втече і більше на очі не з'явиться.[106]
У Буковині довго зберігався звичай серед парубків – співати величальних пісень у хаті господаря:
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе верби груші родять,
В тебе дочки в злоті ходять,
В тебе сини в царя служать,
Царевочку собі дружать,
В царя дочку заручили
Та й додому пригостили.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в дворі, як у раю:
В тебе воли половії,
В тебе плуги золотії,
В тебе двори все кедрові,
В тебе столи калинові,
На них скати[107] все ллянії,
На них блюда циновії.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в полі, як у раю:
В тебе лани, як загаї,
В тебе хліби, як Дунаї,
На них жита, як жар, ситі,
А пшениця – як столиця,
В тебе вівси жубровії,
А ячмені золотиї.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в колі, як у раю:
В тебе коні все турецькі,
В тебе зброї все стрілецькі,
В тебе воли, як стодоли,
А корови, як бороги,
В тебе вівці гори вкрили,
В горах зруби без рахуби.
Гей, ти, пане господарю,
В тебе в скринях, як у раю:
В тебе скрині кованиї,
В них червоні не бранії,
В тебе шуби соболеві,
Горностаї королеві,
А жупани – як у пана,
А контуші всі в кожусі.
Гей, ти, пане господарю,
Щасти, Боже, із Йорданом,
І з водицев, і з царицев,
З усім домом, з усім добром,
І з твоєю дружиною,
І з твоєю челядкою,
І з синами-соколами,
І з дочками, як чічками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з усім двором,
І з челядкою багатою,
І з ролями,[108]і з ланами,
І
П. Чубинський, III, стор. 4.
Грубошевський повіт. За П. Чуб., III, стор. 4.
Цікаво, що в західній Англії в дні Різдва Христового господині йдуть у сад і вклоняються яблуням, щоб ці дерева в наступному році щедро родили. (Poetical Works of Sir Walter Scott, v. IV. Eding., 1823).
П. Чуб., Ill, 5. Як бачимо, в народніх віруваннях часто зустрічається згадка про вовка. Цей хижак (Canis lupus L.) має тотемічне значення (тотем – тваринний або рослинний символ) не тільки в українського а й в багатьох інших народів, в першу чергу народів Східньої Европи, де вовки звичайно водяться. Колись вовки завдавали неабиякої шкоди нашим селянам, нищачи свійських тварин. Поліщуки ділять вовків на дві породи; великих – «конюхів» з сірим хутром і малих – «свинятників» з хутром темнобурим. Зоологи не визнають такого поділу і вважають, що це залежить від віку звіра: старші-більші і сиві, а молодші – менші й темніші. Років з півсотні тому вовки в Україні майже зникли, шкоди від них великої не було, а під час останньої війни, взимку 1942-го року, їх з'явилося знову багато, і вони, як і колись, завдавали значної шкоди.
Скатерки.
Роями бджіл.