Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
улаштовувати врочистий обід – «тризну» – на честь мертвих родичів. Такі тризни відбувалися на початку березня. Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало. Таке свято ще й досі зберігається у південних шведів, лужичан та чехів, і там воно проходить під знаком ослаблої зими і воскреслої весни. Поляки сьомого березня топили Маржану і при цьому співали про смерть, що в'ється по парканах і шукає собі поживи.
Білоруси і литовці ще й досі навесні, здається, в березні місяці несуть страву на могили своїх покійних предків і там обідають – справляють тризну на честь цих предків, але вже не оспівують кінця зими і не палять солом'яного опудала.
На Україні така тризна – обід на гробах – теж відбувається і досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов'язаний у нас з Великодніми святами. Цей обід проходить теж без ритуальних співів і без палення солом'яного опудала.
Щодо назви першого весняного місяця, то в сучасній українській літературній мові вживається слово березень. Про походження цієї назви не тяжко догадатися; походить вона, очевидно, від береза,[209] назви дерева, яке в цьому місяці починає «вбиратися в сережки» – цвісти.
Хто, де і коли вперше вжив цю назву[210] – не відомо, але – оскільки ми знаємо – у фолькльорних матеріалах слово «березень» вживається рідко та й то в найновіших записках, як ось: «Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба урожай», «Березень сухий, а мокрий май – буде каша й коровай».[211]
Значно частіше в українській народній творчості зустрічається назва «март» або «марець», як ось: «Буває март за всіх варт», «В марець ще змерзне старець», «Білий, як в марці сніг», «Згинув, як марцевий сніг».[212] Якщо в березні місяці часто міняється погода: то дощ, сніг, вітер, то знову сонце і тихо – наші селяни кажуть, що це маршові планети.
Проте слова «март» і «марець» зовсім не слов'янського походження; це латинський «Марс» – бог війни, якому цей місяць був присвячений.[213]
День Святого Конона[214]
На Лівобережжі селяни вважають святого Конона покровителем коней. Колишній селянин з Харківщини[215] розповідає таке: «Колись, як ще колгоспів не було і люди жили нормально, то – не те, щоб дуже святкували, а так: ті, що кохалися в конях, збиралися та йшли в шинок і там пили горілку за святого Конона, щоб коні брикали. Розповідали тоді багато всякого. Чув я тоді від людей, що святий Конон був усім конюхам конюх: коні у нього були такі, що самого святого Іллю в огняній колісниці по небесному мосту возив. Як гримить, то мої тато, було, кажуть: «Чуєш, то святий Ілля по небесному мосту калачі везе, а кіньми править святий Конон!»
П'ючи за святого Конона в шинку, впиватися не годилось, бо «хто нап'ється п'яним, того коні поносять», – говорили селяни.
В день святого Конона селяни, бувало, чіпляють у стайні до бантини застрілену сороку – «щоб домовик
На Україні росте три види берези: біла або бородавчаста береза (Betula verrucosa), пухнаста береза (В. pubescens) і на болотах Полісся – берізка [В. humulus).
Березозолъ – Бръзозолъ – Бръзьнъ мъс. апръль. Четвероев. 1144 год. Березозола бо въ к тыи единъ день настаеть весна. Толк. Быт. Синод. Р. Всеволоді, же вниде в Киевъ марта въ 5 день Ип. л. За Сл. Срезнев., I, 70; II, 112.
Див. «Українські народні прислів'я та приказки». Під ред. M. T. Рильського. Київ, 1955.
Див. «Українські приказки, прислівья и таке инше». Спорудив М. Номис. С. Петербург, 1864.
Див.: «Укр. Загальна Енциклопедія», том II. стор. 645.
18-го березня за новим стилем.
С. Я-ко, тепер емігрант, робітник на фармі. Людина вже літня.