Зелений Генріх. Готфрид Келлер
знає ще дуже мало, і почав учитися наново, вирішивши надолужити прогаяне. Друзів своїх він теж переконував наслідувати його приклад, і незабаром серед них не було жодного, хто не зібрав би бібліотечки праць із природничих наук та історичних творів. Майже всі вони здобули в молодості вельми убогу освіту, але тепер, коли їм довелося прилучитися до знань, і, зокрема, ближче познайомитися з історією, перед їх допитливою думкою розкривалися нові неосяжні простори, і не було для них більшої радості, ніж проникати все глибше і глибше в цю незвідану галузь. По неділях вони вже зранку збирались у кого-небудь удома, так що в кімнатах бувало тісно, сперечались і ділилися новими думками, що виникли в них за тиждень, на зразок того, що схожі причини завжди викликають схожі наслідки; такі відкриття вони робили нерідко. Висоти філософських творів Шиллера були для них недоступні, зате вони зачитувалися його історичними працями; що ж до його драматургії, то і вона теж говорила більше їх серцю, ніж розуму: вони так безпосередньо переживали хід дії кожної драми, немов самі були її учасниками, і насолоджувалися від душі, хоча й не могли проникнути в задум великого поета й осягнути естетичне завдання, яке він завжди ставив перед собою. Вони захоплювалися його героями та ставили їх вище за всі літературні образи, створені іншими письменниками. Його полум’яна, але завжди ясна думка, його чиста і прозора мова якось краще гармоніювали зі скромними справами цих простих людей, аніж із галасливими претензіями інших прихильників Шиллера з нинішнього вченого світу. Але вони були практики і звикли діяти, а тому не могли задовольнятися тим, аби читати великого драматурга перед сном, одягнувшись у халат, – їм треба було бачити ці величні події своїми очима, в усій їх життєвій повноті й барвистості, й позаяк у ті часи в містах Швейцарії ніхто й на оці не мав постійного театру, то, не довго думаючи, вони наважилися випробувати свої сили на кону, причому душею цієї справи був знову-таки майстер Леє. Щоправда, будова й устаткування сцени відняли у них значно менше часу й уподобались їм куди легше, ніж розучування ролей, і багато хто з них, побоюючись грандіозності завдання, втішав себе тим, що з подвійною старанністю забивав цвяхи або розпилював дошки; але все-таки слід визнати, що вони дуже й дуже багато чим завдячують цим сценічним заняттям: останні головним чином і прищепили нашим аматорам уміння правильно та жваво викладати свої думки і з гідністю тримати себе в товаристві, досі властиве більшості з них. З роками вони потроху залишили ці захоплення, але назавжди зберегли смак до повчального та прекрасного в усіх його виявах. Наш сучасник запитає, мабуть, як же вони знаходили час на все це, не закидаючи при цьому своєї роботи і свого будинку; йому можна було б відповісти, що, по-перше, вони були нехитрі люди, здорові й тілом і духом, не рівня тим розумникам, які не можуть зробити жодної справи, тим більше справи незвичайної, не вбивши на це сили-силенної дорогоцінного часу: адже ці тугодуми подібні до немічного