Діти капітана Ґранта. Жуль Верн
щиро бажав бачити міс Мері спокійною та щасливою. Ця тендітна смілива дівчина так полонила капітанове серце, що всі на яхті, крім нього і самої Мері Ґрант, здогадалися про його почуття, хоч як він намагався їх приховати. Щодо вченого-географа, то він давно вже вважав себе найщасливішою людиною в усій Південній півкулі, а своє перебування на «Дункані» – справжньою вдачею. Цілісінькими днями Паганель безперестанку вивчав географічні карти. Ще, знайшовши серед суднового майна скрині з книгами, серед яких було кілька томів іспанською, Паганель вирішив вивчити мову Сервантеса. Іспанською ніхто на яхті не володів, і його набуті знання мали на меті полегшити дослідникам вивчення чилійського узбережжя.
Тим часом яхта з надзвичайною швидкістю линула шляхом, відкритим свого часу славетними мандрівниками Америго Веспуччі та Фернаном Маґелланом. 15 вересня вона перетнула тропік Козерога й узяла курс на протоку, що зажила легендарної слави в моряків. Іноді на горизонті вже проступали обриси берегів Патагонії.
Через десять днів «Дункан» плавно увійшов у Маґелланову протоку. Цим шляхом зазвичай пливуть торговельні кораблі, що прямують у Тихий океан, оскільки на берегах протоки є безліч джерел питної води та безпечних гаваней.
Жак Паганель ані на мить не покидав палуби, боячись проґавити бодай найменшу деталь берегового рельєфу протоки. Єдине, що засмучувало вченого, це те, що йому досі не вдалося побачити жодного патагонця.
– Терпіння, мій друже, незабаром вони з’являться, – утішав його лорд Гленарван.
– Щось мені не віриться.
– Але ж слово «патагонці», іспанською «великоногі люди», не може означати якісь примарні створіння, тож вони напевне існують, – зауважила леді Елен.
– Це зовсім нічого не означає, мадам! – вигукнув Паганель. – Між іншим, досі абсолютно незрозуміло, як їх слід називати. Якщо хочете знати, це саме Маґеллан назвав тутешніх тубільців патагонцями, самі ж вони кличуть себе «іпокен». Крім того, у цього народу існує ще сила-силенна різних назв.
– Припустімо, – сказав лорд Гленарван, – думки щодо того, як називати патагонців, різні, але, сподіваюся, наш друг Паганель погодиться, що стосовно їхнього зросту всі дослідники сходяться в одному?
– Жахливе невігластво! – вигукнув обурений Паганель.
– Але ж патагонці – справжні велетні!..
– Не впевнений. Дослідники, які з ними стикалися, суперечать один одному. Наприклад, Маґеллан казав, що його голова ледве сягала їм до пояса, водночас Дрейк вважав, що будь-який англієць вищий за найвищого патагонця.
– Ну, про англійців то звичайна байка, – презирливо докинув бравий майор. – От якби йшлося про шотландців!
– А істина полягає в особливостях статури тубільців. Ноги в них короткі, а тулуб непомірно довгий, із широкими грудьми і м’язистими плечима. Це, так би мовити, люди шести футів заввишки, коли сидять, і п’яти – коли стоять. Та все ж, друзі мої, мушу зізнатися, що Маґелланова протока й без патагонців просто чудова.
У цей час яхта проминала розташований у