Діти капітана Ґранта. Жуль Верн
заждіть! – гукнула леді Елен. – Вона подивилася на чоловіка. – Едварде, послухай! Капітан Ґрант, укидаючи в море цього листа, довірив свою долю тому, до кого він потрапить. Його знайшли ми…
– Що ви хочете сказати, люба?
– А те, що ми з вами давно спланували морську мандрівку, чи не так? Таку собі розважальну подорож на яхті… Та що може бути благородніше, ніж порятунок людського життя? І саме нам зараз випала ця щаслива нагода, адже наш «Дункан» – чудове надійне судно: якщо буде треба, ця яхта здатна здійснити й навколосвітнє плавання. Для чого ж відкладати? Рушаймо на пошуки капітана Ґранта!
Едвард Гленарван ніжно обійняв свою молоду дружину. Він щасливо посміхався – адже його Елен зараз показала, що вона справжня донька свого батька. А Мері й Роберт Ґрант, оговтавшись від подиву, поспішали обняти цих надзвичайно шляхетних людей – лорда Едварда Гленарвана та його дружину. Тиша, що запала на мить після слів Елен, вибухнула вигуками захоплення:
– Слава! Слава лордові та леді Гленарван!
5
Відплиття «Дункана»
Леді Елен і справді мала мужнє, великодушне та шляхетне серце, тож Едвард Гленарван із повним правом міг пишатися дружиною, яка так тонко розуміла свого чоловіка. Ще в Лондоні, коли Адміралтейство відхилило клопотання лорда, йому спало на думку організувати власну експедицію для пошуків капітана Ґранта. Тож він не розпочав першим розмову про це тільки тому, що його засмучувала неминуча в такому разі розлука з Елен. Але тепер, коли вона сама це запропонувала, Едвард більше не вагався ані миті.
Не гаючись, лорд Гленарван того-таки дня надіслав Джону Манґлсу наказ привести «Дункан» у порт Ґлазґо та підготувати судно для плавання в Південних морях. Коли леді Елен говорила, що «Дункан» чудово впорається з такою експедицією, вона зовсім не перебільшила мореплавні якості яхти: «Дункан» і справді міг сміливо вирушати в навколосвітнє плавання, а для цього його капітан Джон Манґлс мав лише подбати про деяке переобладнання судна. Насамперед він звелів розширити ями для вугілля, щоб яхта могла взяти на борт якомога більший запас палива. Так само Манґлс потурбувався й про запаси провізії, забезпечивши яхту харчами майже на два роки плавання. Потім він придбав невеличку гармату, яку встановили на шканцях яхти, – у морській подорожі могло трапитися будь-що, тож не зайвим було мати на борту зброю.
Капітана Джона Манґлса мали за одного з найкращих мореплавців у Ґлазґо, адже він таки розумівся на своїй справі. Йому було тридцять років. Суворі риси його обличчя виявляли мужність і врівноваженість. Рано втративши батьків, малий сирота потрапив до замку Малкольм-Кастл, де родина Гленарванів виховала хлопця, дала йому освіту, завдяки чому він став чудовим моряком. На той час, про який розповідається, Манґлс уже побував у кількох далеких плаваннях, неодмінно виявляючи надзвичайну енергію та холоднокровність у різних ризикованих ситуаціях, тому, коли лорд Гленарван запропонував йому командувати «Дунканом», капітан радо пристав на пропозицію – він любив власника Малкольм-Кастла