Завдання Героїв. Морган Райс
ціль – тоді можеш до нас приєднатися”.
Лицар відійшов у бік, і Тор відчув, що всі погляди прикуті до нього.
Він поглянув на стійку зі списами і ретельно їх роздивився. Вони були набагато кращої якості, ніж списи, які йому доводилося бачити раніше: зроблені з міцного дуба, обтягнуті натуральною шкірою. Його серце шалено калатало, коли він зробив крок вперед, витираючи кров із носа тильною стороною долоні. Вперше в житті він так сильно нервував. Зрозуміло, що йому дали непосильне завдання. Але він мусив спробувати.
Тор нахилився і обрав спис – не надто довгий, але й не короткий. Він зважив його в своїй руці – він був важким, міцним. Не такий, якими він користувався вдома. Але, тим не менше, він підходив. Юнак відчув, що, можливо, він зможе потрапити в ціль. Зрештою, метання списа було його кращим умінням, відразу після метання каменів. Довгі дні, коли він ходив по дикій місцевості, вона дарувала йому різні мішені. Він завжди міг потрапити в ціль, навіть коли це не вдавалося зробити його братам.
Тор заплющив очі і глибоко вдихнув. Якщо він промаже, стражники схоплять його і потягнуть до в’язниці – і його шанс вступити до лав Легіону буде упущений назавжди. Від одного цього моменту залежить все, про що він коли-небудь мріяв.
Він палко молився Богу.
Не вагаючись більше ні секунди, Тор розплющив очі, зробив два кроки вперед, прогнувся назад і метнув спис.
Він затримав подих, дивлячись, як летить спис.
Будь ласка, Господи. Будь ласка.
Спис розсік мертву тишу, і Тор відчував, як сотні очей спостерігають за ним.
Йому здалося, пройшла ціла вічність, коли пролунав звук – без сумніву звук того, що спис вразив ціль. Тору навіть не потрібно було дивитися. Він знав, він був певен, що це був прекрасний постріл. Те, як спис вилетів з його руки, положення його зап’ястя підказали йому, що він потрапить у мішень.
Тор наважився подивитися і побачив, з величезним полегшенням, що він не помилився. Спис влучив в саме яблучко. Він зробив те, що іншим було не під силу.
Приголомшена тиша огорнула його. Тор відчув, що інші новобранці і лицарі – всі дивляться на нього.
Нарешті Кендрик зробив крок уперед і задоволено поплескав його по спині долонею. Він широко посміхався.
“Я мав рацію”, – сказав він. – “Ти залишишся!”
“Але, мій лорд!” – закричав королівський страж. – “Це несправедливо! Цей хлопчисько з’явився непроханим!”
“Він потрапив у мішень. Цього запрошення для мене достатньо”.
“Він набагато молодше і менше за інших. Це не загін для малюків”, – приєднався генерал.
“Я б вважав за краще мати маленького солдата, який може вразити ціль, ніж дубину, яка на це не здатна”. – відповів лицар.
“Щасливий кидок!” – закричав бугай, який бився з Тором. – “Якби у нас було більше спроб, ми б теж поцілили!”
Лицар обернувся і окинув поглядом крикливого новобранця.
“Невже?” – запитав він. – “Чи побачу я, як ти зробиш це зараз? Чи повинні