Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло
головного болю й безжально змусила мене залишитись удвох із моєю тітонькою. Не знаю, чи були почуті мої прокляття цьому демонові в жіночому образі, але після повернення ми дізналися, що вона злягла.
Наступного дня за сніданком це була зовсім інша жінка. Природна лагідність повернулася до неї, і я вже думав, що мені пробачено. Ледве дочекавшись закінчення сніданку, ця лагідна особа з безтурботним виглядом підвелася з місця і попрямувала до парку. Ви самі розумієте, що я пішов за нею. «Чому це вам захотілося гуляти?» – запитав я, підійшовши до неї ближче. «Я багато писала сьогодні вранці, – відповіла вона, – і голова у мене втомилася». – «Можливо, і я настільки щасливий, що можу поставити собі в провину цю втому?» – вів далі я. «Так, я вам написала, – відповіла вона знову, – але не наважуюся віддати лист. У нім одне прохання, а ви не привчили мене розраховувати на виконання моїх прохань». – «Ах, присягаюся, якщо тільки це виявиться в межах можливого». – «Немає нічого легшого, – перебила вона мене, – і хоча, можливо, ви по справедливості мусили б його виконати, я готова прийняти вашу згоду, як милість». З цими словами вона подала мені листа. Я взяв його, а водночас і її руку, яку вона негайно ж висмикнула, але без гніву і скоріше зі зніяковінням, ніж із поспішністю. «Сьогодні жаркіше, ніж я думала, треба йти до будинку». І вона попрямувала до замку. Марно старавсь я переконати її погуляти ще трохи, і лише думка про те, що нас можуть побачити, змусила мене обмежитися самим лише красномовством.
Вона ввійшла до будинку, не зронивши ні слова, і я чудово зрозумів, що уявна прогулянка мала одну лише мету – передати мені листа. У замку вона відразу ж піднялася до себе, а я пішов у свою кімнату, щоб познайомитися з її посланням. Вам теж слід прочитати його, так само як і мою відповідь, перш ніж ми підемо далі…
Із ***, 27 серпня 17…
Лист 41
Від президентші де Турвель до віконта де Вальмона
Судячи з вашої поведінки відносно мене, добродію, ви тільки те й робили, що кожного дня прагнули помножити причини мого невдоволення вами. Впертість, із якою ви весь час прагнули говорити мені про почуття, про яке я не хочу й не мушу нічого чути, зловживання моєю довірливістю чи боязкістю, на яке ви зважилися, щоб передавати мені листи, особливо ж той, смію сказати, непристойний прийом, до якого ви удалися, щоб до мене дійшов останній із цих листів, причому не побоялися навіть, що уражена вашою зухвалістю, я не зумію нічого приховати і буду скомпрометована, – все це могло б викликати з мого боку найрізкіші та цілком заслужені вами докори. Проте замість того, щоб повертатися до своїх образ, я обмежуся лише тим, що звернуся до вас із проханням таким же простим, наскільки й цілком законним, і якщо ви погодитеся його виконати, готова буду зі свого боку забути все.
Ви самі сказали мені, добродію, що я можу не боятися відмови. І хоча ви із властивою вам непослідовністю, відразу ж після цієї фрази відмовили мені в єдиному, що могли для мене зробити,[26]
Див. лист 35.