Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско. Шодерло де Лакло
мені піти, чому я була страшенно рада. Уяви собі, була вже дванадцята година. Прощавай, дорога моя Софі, люби, як раніше, свою Сесіль. Запевняю тебе, що світ зовсім не такий цікавий, як нам здавалося.
Париж, 4 серпня 17…
Лист 4
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей у Парижі
Накази ваші – чарівні, а ще миліше те, як ви їх віддаєте. Ви здатні вселити любов до деспотизму. Як ви самі знаєте, я вже не вперше жалкую, що перестав бути вашим рабом. І хоч яким би «чудовиськом» я, за вашими словами, був, я ніколи не згадую без задоволення час, коли ви прихильно давали мені ніжніші імена. Часом навіть я хотів би знову заслужити їх і врешті-решт спільно з вами явити світу приклад постійності. Але нас закликають важливіші справи. Доля наша – перемагати, ми мусимо їй підкорятися. Можливо, наприкінці життєвого шляху ми з вами знову зустрінемося. Бо, не бажаючи образити, скажу, прекрасна моя маркізо, ви від мене, в усякому разі, не відстаєте. І відколи ми, розлучившись для блага світу, проповідуємо окремо одне від одного істинну віру, здається мені, що як місіонер любові ви обернули в неї більше людей, аніж я. Мені відомі ваше завзяття, ваша полум’яна старанність, і якби бог любові судив нас зі справ наших, ви стали б згодом святою покровителькою якого-небудь великого міста, тоді як друг ваш зробився б – щонайбільше – сільським праведником. Такі розмови здивують вас, адже так? Але я вже цілий тиждень не чую інших і не говорю інакше. І щоб удосконалитися в них, я вимушений піти наперекір вам.
Не гнівайтесь і вислухайте мене. Вам, хранительці всіх таємниць мого серця, довірю я найбільший із задуманих мною замислів. Що ви мені пропонуєте? Спокусити дівчину, яка нічого не бачила, нічого не знає, яку було б, так би мовити, видано мені беззахисною. Перші ж знаки уваги сп’янять її, а цікавість заманить, можливо, ще швидше за любов. Хто завгодно досяг би успіху в цій справі не гірше за мене. Це не таке діло, яке я нині замислив. Любов, що сплітає мені вінок, коливається між миртом і лавром, а найвірніше – з’єднає їх, аби увінчати моє торжество. Ви самі, прекрасний мій друже, охоплені будете благоговійною повагою і в захваті мовите: «Ось чоловік, який мені до серця!»
Ви знаєте президентшу Турвель[9] – її набожність, любов до чоловіка, суворі правила. Ось на кого я зазіхаю, ось гідний мене супротивник, ось мета, до якої я прямую.
Якщо мені вже не судилося владання,
Набуду честі хоч в принадності дерзання.
Можна навести й поганий вірш, коли він належить великому поету.[10]
Знайте ж, що президент нині у Бурґундії, де веде великий судовий процес (сподіваюся, що мені він програє ще важливіший позов). Його безутішна половина мусила провести тут увесь термін свого сумного солом’яного вдівства. Єдиними розвагами мали слугувати їй щоденна обідня, нечисленні відвідини бідняків тутешньої округи, благочестиві бесіди з моєю старою тітонькою та зрідка сумна партія у віст. Я ж готую їй дещо цікавіше. Мій добрий ангел привів мене сюди на її й на моє щастя. А мені, безумцеві,
Президентами називали голів палат провінційних парламентів – судово-адміністративних органів дореволюційної Франції.
Лафонтену.