Подвійна гра в чотири руки. Ірен Роздобудько
під козирком скупу батьківську сльозу, покивав доньці вказівним пальцем:
– Ти там… дивись… Не пустуй! На станціях не сходь, особливо в Києві: заблукаєш! Їдь аж до Глобина – там тебе тітонька зустріне!
І, аби уникнути зайвих сентиментів, заклавши руку за лацкан френча, кульгаючи, поважно рушив до виходу з вокзалу.
За ним дріботіли Іполит з Аристархом.
Озирнувшись востаннє на білу руку, що махала йому хусточкою з вікна купе, генерал Гурчик зробив крок у темряву вокзального приміщення.
За дві-три хвилини потяг видав трубний звук, пустив пару і – чух-чух! – почав важко набирати потрібну швидкість.
Зник, як не було.
Зникли і проводжаючі.
Якби пан генерал озирнувся, побачив би, що до останнього вагону на ходу вскочив невідомий чолов’яга.
Той самий, що їхав на закорках генеральського фаетону…
Травень, 1911 рік, Київ
…Близько десятої години вечора з дверей майстерні, що належала секції КТПп, себто Київське товариство повітряного плавання, була обережно підчеплена нігтем і знята сургучева печатка поліцейського відділку.
Висока постать у чорному габардиновому макінтоші, в касторовому капелюсі фасону «Пушкін» темно-сірого кольору вільно і без наявних перешкод увійшла до майстерні і тихо причинила за собою двері.
Два-три кроки уперед – і під ногами заскреготіло розбите скло, уламки кераміки та інший мотлох, яким була всіяна підлога розгромленої майстерні.
Чоловік зморщився, немов від зубного болю, і пішов обережніше, широкими кроками ступаючи по запиленому промені місячного світла.
Дістав із правої кишені невеличку баклажку, скрутив їй срібне горлечко, зробив ковток. Але не проковтнув, а здійснив кілька характерних рухів щоками, прополіскуючи хворий зуб.
Зупинився над дивом уцілілим горщиком з декоративною пальмою, постояв у глибокій і сумній задумі – і з невимовним жалем виплюнув цілющу рідину прямо в горщик.
– Пияк – знахідка для шпигунів… – пробурмотів він.
І почав крок за кроком вивчати приміщення і той безлад, що панував у ньому.
Здіймаючи пил, повисував ящики столу, пошурхотів у них паперами.
Витягнувши збільшувальне скельце і підсвічуючи собі кишеньковим ліхтариком, ретельно вивчив плями на підвіконні, потім, опустившись на підлогу, винюхав кожен слід і там. Роздивився, помацав і простукав стіни, принюхався до повітря.
Зітхнув.
Помітив у кутку старе крісло. Підштовхнув до нього високий ящик.
Сів у крісло, зручно вмостившись між високими, протертими до сивини шкіряними бильцями, відкинувся назад, простягнув кінцівки на ящик, глибше насунув на чоло касторовий капелюх. І, здається, задрімав, увіткнувши ніс у комір макінтоша.
Хвилин за п’ять зі стану глибокої медитації його вивів легкий поворот дверної ручки. Чоловік розплющив одне око, але не поворухнувся. Темрява робила його непомітним.
Двері нечутно прочинилися.
У них увійшов хтось із ядучим шлейфом запахів Сінного ринку.
Ця