Лист незнайомої (збірник). Стефан Цвейг
своєї кімнати. Вона втомилась і хотіла побути на самоті. Едґар і барон залишилися наодинці. Барон розплатився з кучером, подивився на годинник і пішов до вестибюлю, не звертаючи уваги на малого. Він пройшов повз хлопця, навіть не глянувши на нього, його постать була ідеально стрункою, а хода легкою і пружною, – ще вчора Едґар намагався перед дзеркалом наслідувати цю манеру ходи, яка так подобалася йому. А тепер цей чоловік взагалі його не помічає. Здається, він просто забув про існування Едґара і залишив його стояти біля кучера, ніби когось незнайомого.
В Едґара всередині щось луснуло і розділилося навпіл, коли він побачив, як барон проминув його, хоча він і досі відчував, що обожнює свого колишнього друга. Його охопив розпач через таку байдужість барона, який навіть не зачепив його полою пальта, не промовив ані слова, хоча хлопець не відчував за собою жодної провини. Тут Едґар не витримав і стриманість, яка досі давалася йому такою дорогою ціною, покинула його, з його тендітних дитячих плечей спав штучно накинутий на них непомірний тягар гордості, він знову перетворився на дитину, маленьку і принижену, якою був учора і раніше. І мимоволі він кинувся за бароном. Його ноги тремтіли і підкошувалися, але він стрімко пробіг дрібними кроками і на сходах перегородив баронові шлях. А потім промовив голосом, у якому бриніли сльози:
– Що я вам зробив такого? Чому ви мене не помічаєте? Чому ви раптом стали зі мною так поводитися? І мама також? Чому ви весь час відсилаєте мене геть? Я заважаю вам чи, може, я зробив щось не так?
Барон злякався. У голосі хлопця було щось зворушливе, і він збентежився та відчув співчуття до наївної дитини.
– Еді, ну що ти вигадуєш! У мене сьогодні просто був поганий настрій. А ти чудовий хлопець і подобаєшся мені. Справді.
І він потріпав його за волосся, але при цьому намагався дивитися вбік, щоб не бачити цих велетенських вологих дитячих очей, у яких світилося благання. Йому стало соромно за комедію, яку він розігрує. Він шкодував, що так жорстоко зіграв на почуттях цієї дитини, а цей тоненький голос, у якому звучали притлумлені ридання, робив йому боляче.
– Іди до себе, Еді, сьогодні ввечері все знову буде добре, побачиш, – заспокоював він хлопця.
– І ви скажете мамі, щоб вона не відсилала мене спати?
– Добре, добре, Еді, я не дам їй цього зробити, – засміявся барон. – А тепер іди до себе, я мушу переодягнутись до вечері.
І Едґар пішов, трохи заспокоївшись. Але незабаром у його серці знову закалатав молоточок. Відучора він подорослішав на кілька років, і тепер у його дитячих грудях був незнаний досі гість – недовіра.
Він чекав. Незабаром усе проясниться. Вони знову сиділи всі разом за столом. О дев’ятій мати і справді не відіслала його спати. Він почав непокоїтися. Чому саме сьогодні вона залишила його тут, адже завжди вона була такою пунктуальною? Барон розповів матері про їхню розмову і його прохання? І раптом хлопець пошкодував, що побіг сьогодні за бароном із такою