Гра у відрізаний палець. Андрей Курков
Тільки не переборщи, він же не ідіот! І ще – повторюй йому час від часу, що коли ти з ним розплатишся – ви розбіжитеся в різні боки. Зрозумів?
Нік кивнув.
Через півгодини машина зупинилась у дворі хрущовської п’ятиповерхівки. Ранній вечір ще насолоджувався тьмяним світлом уже невидимого звідси сонця.
Вони з полковником пройшли по майданчику зі стовпчиками для сушіння білизни, звернули до дитячого садка. Зайшли на його територію. Там, сховавшись за дерев’яною ігровою верандою, стояв знайомий мікроавтобус – «Мюллер ЛТД – підвісні стелі». Нік раптом подумав, що між цією назвою і внутрішньою начинкою мікроавтобуса все-таки присутній якийсь непрямий зв’язок.
У салоні за пультом сидів той же молодик, тільки одягнений він цього разу був по-іншому. Нік, власне, не пам’ятав, у що він був одягнений минулого разу, але зараз було в нім щось нове. Яскравий жилет цегляного кольору на коричневій сорочці з коротким жорстким комірцем. «Занадто розслаблено для такої служби», – подумав Нік і тут же знайшов пояснення – час тепер інший, не обов’язково ходити в темних костюмах із краваткою, щоб виконувати таку роботу. «Новий час, нові люди, нові правила», – думав він. Йому сподобалася ця думка. Він іще раз із ледве помітною заздрістю в погляді подивився на молодика за пультом. Той немов доводив своїм виглядом, що навіть така служба в новий час не була «суконною», відповідною до «дерев’яного регламенту».
Монітори знову показували коридор із дверима, кухню та кімнату – цього разу спальню. На кухні вечеряли двоє – хлопець і дівчина. Хлопця Нік упізнав одразу – Сергій Сахно. Дівчина була худенька, світле кучеряве волосся збігало до плечей. Розгледіти обличчя уважніше було важко – техніці бракувало якості. Не можна було сказати – красива вона чи ні, як і не можна було визначити колір очей на чорно-білому моніторі. На столі стояла пляшка вина, в келихи наливала дівчина, притому наливала хлопцеві більше, доливаючи собі кожного разу тільки декілька крапель. І пили вони по-різному. Хлопець – одразу до дна, дівчина тільки пригублювала і ставила келих на місце. Вона ж дістала другу пляшку вина.
Нік подивився на годинник – чверть на десяту. Згадав про червоне вино, випите під час обіду, дивно, але він немов і не пив. У голові – дивна ясність, в тілі – бадьорість.
Дівчина щось сказала Сергію, і він, кивнувши, перейшов у коридор і зник за внутрішніми дверима.
– Санвузол поєднаний, – прокоментував це Іван Львович, не відволікаючись од моніторів.
Дівчина теж вийшла в коридор, прислýхалася. Потім перейшла в «спальний» монітор. Дістала з шафи коробку з-під взуття, опустила її на підлогу біля розібраного ліжка, зняла кришку. Декілька хвилин вона стояла навколішки над розкритою коробкою, потім знову закрила її і засунула під ліжко.
– Ку-ку! – похмуро мовив Іван Львович.
А дівчина тим часом перевдяглася в легкий халатик, давши трьом чоловікам можливість оцінити її доладну фігурку. Потім подивилася на будильник, що стояв на тумбочці біля ліжка поряд із телефоном.
З’явився загорнутий у великий рушник хлопець. Нік струсонув головою