Гра у відрізаний палець. Андрей Курков
в Саратов, до Тетяни і Володьки. Ті, напевно, сумують. Отримали від нього телеграму. Нічого не поробиш, доведеться й їм змиритись, як довелося йому. Світле нове майбутнє трохи відсовується. Це так природно для всієї колишньої та нинішньої радянської країни. У ній завжди все хороше відсовувалося на потім. Тепер усе хороше відсовується «на потім» окремо в кожній із колишніх республік, що відокремилися. Це не означає, що хороше не настане. Це означає, що за все хороше потрібно платити. І тепер, за часів молодого слов’янського капіталізму, хороше, треба розуміти, сильно подорожчало. Навіть очікування світлого майбутнього подорожчало. А раніше все було безкоштовним…
Пиво здалося Ніку слабким, а сарделька сподобалася. Вона виявилася щедрого розміру.
Тишу порушив довгий дзвінок. Старий стрепенувся. Вийшов за скляні двері ресторану у фойє. У м’якому світлі фойє Нік побачив, як старий відчиняв комусь двері в готель. Потім він повернувся в ресторан.
Слідом за старим у ресторан заглянув негр у строгому темному костюмі з краваткою, обвів ресторан спантеличеним поглядом і пішов.
«Значить, готель на ніч зачиняється», – зрозумів Нік і всміхнувся, подумавши про те, що Сергій не зможе зараз пройти нагору в номер непоміченим.
Через півгодини, коли бадьорість, витрачена на пізню вечерю з пивом, почала поступатися місцем утомі, готельний старий підійшов до Ніка і пояснив, що мусить зачинити ресторан.
– Ні-ні, пиво ще можна взяти і пити у фойє, – додав він, побоюючись незадоволення гостя. – Це ресторан треба зачинити об одинадцятій, інакше місцева влада оштрафує. У нас дешева ліцензія…
24
На літній веранді великого дачного будинку було накрито щедрий стіл. Над столом висіла лампа з солом’яним абажуром, що розливала навкруги ніжне жовте світло. Світло лампи породжувало відблиск на гладенькому металевому тлі чорної «Волги», що стояла перед високим порогом. За «Волгою» загальмувала ще одна машина, що тільки-но в’їхала на територію цього підмосковного «заповідника». Віктор так і не розібрався, що це за машина. Втома і темрява не дозволяли визначити марку.
Тепер вони сиділи за круглим столом. Їх було троє – Віктор, Рефат і товстенький водій другої машини, що відрекомендувався «просто Юрком».
Світловолосого звали Рефат Сибіров. Коли Віктор запитав, як по батькові, він посміхнувся і сказав: «Зовіть мене просто Рефат. Моє «по батькові» вам язик поламає!»
Юрко був на вигляд дійсно простакуватий, увесь час усміхався своєю вусатою усмішкою, розглядаючи страви. Потім він узяв на себе обов’язки тамади.
– Вина чи горілочки? – запитав Віктора.
– Вина, – неголосно відповів Віктор, і тут же забурчала червона цівка, що лилася в келих.
– Сік, так? – Юрко подивився запобігливо на Рефата.
Рефат кивнув. Помітивши здивований погляд Віктора, він подивився на нього спокійно і сказав:
– Я взагалі не п’ю. На жаль.
«Просто Юрко» вже накладав Віктору в тарілку салат із помідорів, ковбасу, балик.
– Гаряче