Шалені шахи. Тимур Литовченко
про кого йдеться, пане?
– Ви не розумієте? – здивувався король.
– Жодним чином! – запевнила королева.
– А як же Беат? Пані, ви зовсім забули про неї! – король потихеньку починав злитися.
– Ах, це правда, щира правда! Як же бідненька Беатрис? Як же наша позабута принцеса?… – загугнявив блазень. За що дістав від короля слабкого ляпаса, від якого театрально розтягнувся на підлозі.
– Але ж Беат… вона ж не ваша дочка! – спробувала виправдатися Бона.
– Ваша величносте, не забувайте, що коли ви прибули до Польщі, вона вже жила в палаці. Беат – моя улюблена вихованка, тому я прошу вас терміново зайнятися її долею.
– Добре, ваша величносте, я терміново замовлю її мініатюру найкращому художникові й підберу для маленької Беат підходящу партію в Європі.
– Не варто метушитися. Для Беатрис можна підшукати нареченого й у наших землях, – наполягав король.
– О, так, навіщо нам принц?! Нам принц не потрібен, нам і місцевий дворянчик цілком згодиться, – кривлявся блазень, моторно ухиляючись від стусанів Бони.
– Але, ваша величносте, наскільки мені відомо, всі гідні Беат наречені давно не вільні… – продовжувала пручатися королева.
– Ой, як шкода, для маленької Беатрис у польських землях не знайдеться навіть зубожілого дворянчика, – дражнився Станьчик.
Король дещо повеселішав, а блазень собі знущався:
– Виявляється, пані, все-таки є на світі питання, вирішити які вам не під силу. Невже ж і в королівстві Польському, і у великому князівстві Литовському у вас дотепер не перелічені всі вільні наречені?! Непорядок!.. Де наші списки? Списки де?… – і він театрально забігав навколо короля.
Бона почервоніла від злості, стиснула маленькі кулачки й процідила крізь зуби:
– Щоб нареченого підшукати, мені не потрібні списки. Для цього вистачить однієї лише пам’яті…
– А от, до речі… Ілля, син Костянтина Івановича Острозького? Чим не наречений? – зненацька поцікавився король.
– Так-так! Королево, подумайте тільки: видавши католичку Беатрис за православного Іллю, ви зміцните внутрішню могутність країни, – негайно втрутився блазень. Бона хотіла відповісти різкістю, але помітивши, що король посміхнувся, стримала порив і мовила спокійно:
– Ілля, син князя Костянтина, вже заручений чи то з Анною, чи з Барбарою Радзивілл. Його батько…
Король миттєво зупинив її фразою:
– Можете не продовжувати, королево, ваші відомості давно застаріли.
– Як же так, ваша величносте?! Мені достеменно відомо, що Ілля Острозький давно заручений, а в Анни Радзивілл уже є два дозволи від Ватикану на вінчання зі схизматиком,[11] а також двоє позашлюбних дітей. Що стосується Барбари, то їй не виповнилося ще й п’ятнадцяти, щоб вона могла вийти заміж, – виправдовувалася Бона.
– До чого жагуче бажання якнайшвидше вийти заміж виявляє розторопна Анна Радзивілл… А от з діточками вона явно поквапилася! – не вгамовувався Станьчик. – Але нічого, нічого,