Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис
донькою, став частіше відвідувати – щоб любити її очима. Але намагався нічим не видати себе. Ще нашкодить дівчині. Та коли дізнався, що й Мотря ним захоплена, вирішив відкритися дівчині. Він їй відкрився, у відповідь – вона йому відкрилась, і обоє як над світом Божим злетіли – на крилах кохання.
В етнографічних матеріалах та в інших відповідних збірниках, словниках тощо можна вичитати (дозвольте нагадати, бо обряд цей вже нині забувається), що кумівство – один з видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. За принципом: одна пара батьків (рідних) добре, а друга (обрана) ще краще. А там де краще, шкоди ніколи не буде.
Це сьогодні кумівство якось поволі забувається, виходить з ужитку, а колись… А сотні років тому – це було щось. Чи навіть ще й більше. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри. Пізніше християнська церква виробила обряд хрещення дитини, себто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві урочисто, хоча інколи з тих чи тих причин і в батьківській хаті. (Автора цих рядків, коли йому вже виповнилося шість років, теж хрестили вдома, в хаті батька-матері у тисячу дев’ятсот сорок другом році – раніше, «за совітів», це заборонялося робити – антирелігійна боротьба. А коли село окупували німецькі війська, в селі з’явився священик і тихенько, пізно увечері за завішеними вікнами, щоб не дізналися окупанти, хрестив дітей, часто вже й переростків – так було охрещено й мене, за щільно завішеними вікнами. Після хрещення відбувся традиційний обід, в нашому випадку вечеря, в якій взяли участь запрошені на хрестини, але вечеряли – з оковитою, звісно, – тихо, без шуму-галасу, аби поліцаї, які вже тоді владарювали в селі, нічого не запідозрили.)
Після цього акту рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хрещеника) вживалися церковні терміни – хрещений батько і хрещена мати.
Зазвичай кумів буває одна пара, хоча трапляється, що й кілька – це не забороняється. Але головними тоді вважаються перші (старші куми), а інші – молодшими.
Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника (хрещениці) називали прикумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до далеких, а також сусідів чи приятелів – за відсутністю родичів. Відмовлятися, коли до когось приходили з хлібом-сіллю запрошувати (кликати) в куми, не прийнято було.
Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. А коли в родині не було когось з рідних батьків, хрещені батьки заміняли рідних, виховували хрещеників, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. Тож хресники, які ставали дорослими, повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам – відвідувати їх на свята, надавати при потребі допомогу тощо. Саме хрещеним вручали на весіллі перші скибки весільного короваю. Нині, де зберігається цей звичай, хрещені батьки беруть участь в реєстрації новонароджених, обрядовий староста