Санаторійна зона. Микола Хвильовий
Огре з Льолею й з товаришем Пупишкіним. Дзвеніли тарілки. В одній кімнаті співали «малоросійських» пісень – трохи зажурних, не таких, як під Новий рік.
…А Новий рік – щастя. – У Льолі згоріли вуха, Льоля горіла й досі. Товариш Огре розгублено відповідав на запитання:
…Товаришка Шмідт сказала:
«Ви безпартійний?»
…О, красний, прекрасний цвєт! Рабочій, рабства больше нєт!..
А в фойє й досі говорили про те, як товаришеві Пупишкіну піднесли самовар – сюрприз од публіки, і досі кричав Мамочка.
…Нарешті покликали за стіл. Дзвеніли тарілки. Було пиво. В сусідній кімнаті була й «миколаївська». «Миколаївську» пили ті, кого викликав – по секрету – пролеткультівський поет. Були тости.
…Маруся верещала:
– Слухайте про начотчиків. Скоро почнеться політпровірка. Наша публіка майже збожеволіла: зудить-зудить, як приготовішка. Скоро на Сабурову дачу пачками… Словом – Гопсаса!
Але Марусі ніхто не слухав, і вона втекла з вечора.
…Товариш Огре захмелів.
Захмелів і горбун. Тоді сказав товариш Огре товаришеві Пупишкіну: – Так, я п’яний. Але що в п’яного на язиці, те в тверезого на думці…
Знаєте?… І скажу правду: боляче! Бо ні сюди ні туди: біла ворона.
Товариш Пупишкін сказав:
– Совершенно правільно: ні сюди Микита ні туди Микита… Це участь інтелігенції… Ну, а як і мені правду сказати, то і я трохи інтелігент. Правда, не той, так би мовити…
…А пролеткультівський поет знову кричав над Льоліним вухом:
– Вперьод! Вперьод! Время не ждьот!
Льоля думала про постановку пародії на «Лілюлі», потім подивилась на товариша Огре й задумалась.
…Дванадцята година.
Новий рік. Щастя. Новий рік по новому стилю, «в стилі» уесесер.
…Товариш Огре говорив:
– Так, я трохи п’яний і скажу: сіра осінь на моїй душі… А два з половиною роки я був членом капебеу, і на всіх фронтах… а тепер боляче: знаєте – біла ворона…
Товариш Пупишкін говорив:
– Совершенно правільно! Це закон матеріалістичної діалектики. Битіє опредєляєт сознаніє. Іде на зміну пролетаріат.
Потім товариш Пупишкін підійшов до самовара, до свого сюрприза, і сказав:
– Хороший самовар. Справжній тульський… Так що молодці, хлопці!
…Некрасивий карлик Альоша раптом зірвався й пішов у куток. Теплий хміль із голови перейшов йому в нутро, і відчував горбун, що наростає в грудях, накипає щось, і дивився на красивих дівчат уже злісно й спорзно. Але раптом усе туманилось – тоді виростали перед очима дикі поля й розстріляний горизонт, – і от загорівся захід. Вечір. Перепелиний бій, і так незносно пахне трава.
…– Чого ви замислились?
До Альоші підійшла некрасива жінка, яка залишила свою дівчинку в сусідній кімнаті. Некрасива жінка, граючи очима, сіла біля горбуна.
…– Сіла?
– Сіла!
…Тоді некрасивий карлик спитав злісно й яро:
– Чого я задумався?
І плюнув в обличчя некрасивої жінки. Цього