Портрет Доріана Ґрея (збірник). Оскар Уайльд
спокою. Слово, ненароком почуте в театрі, глузливий шепіт, що долинув до його вух одного вечора, коли він стояв біля входу за лаштунки, розбурхали цілий ланцюг пекучих здогадів. Тоді воно було немов удар батогом в обличчя. І зараз, на згадку про те, його брови стяглись, аж глибока зморшка пролягла між ними. Здригнувшися з болю, він конвульсійно прикусив нижню губу.
– Ти зовсім не слухаєш мене, Джіме! – скрикнула нараз дівчина. – А я сную для тебе такі захопливі плани на майбутнє! Скажи-бо хоч що-небудь.
– Що ж тобі сказати?…
– Ну, що ти будеш гарним хлопчиком і не забуватимеш нас, – мовила Сібіл, усміхаючись до брата. Він здвигнув плечима.
– Ти, Сібіл, мабуть, скорше забудеш мене, ніж я тебе.
Вона зашарілася.
– Що ти цим хочеш сказати?
– Адже я чув, у тебе є новий знайомий? Хто він такий? Чому ти не розповіси мені про нього? Це знайомство не обіцяє тобі нічого доброго.
– Джіме, облиш! – вигукнула вона. – Ти не повинен зле говорити про нього! Я його кохаю!
– Але ж ти навіть імені його не знаєш! – заперечив Джеймс. – Що він за один? Я маю право знати.
– Його звуть Чарівний Принц. Хіба тобі не подобається таке ім’я? Ох ти, мій дурнику! Ти повинен це ім’я запам’ятати. Якби ти тільки побачив його, ти повірив би, що кращого за нього немає в цілісінькім світі! Ось коли ти повернешся з Австралії і познайомишся з ним, він тобі ще й як сподобається, Джіме! Він усім подобається, ну, а я… я кохаю його. Я б так хотіла, щоб ти був сьогодні в театрі! Приїде він, а я гратиму Джульєтту. О, як я її зіграю! Лишень уяви собі, Джіме, – бути закоханою і грати Джульєтту! Коли він сидить перед тобою! Грати для його насолоди! Я навіть боюся, щоб не налякати всіх у залі, – так, я їх або налякаю, або зачарую! Бути закоханою – це піднестися над самою собою. Цей бідолашний бридун, містер Айзекс, знову правитиме перед своїми завсідниками у буфеті, що я «геній». Досі він тільки вірив у мене, а сьогодні він проголосить мене одкровенням. Я відчуваю це. І все це лише завдяки йому, моєму Чарівному Принцові, моєму прекрасному коханому, моєму богові краси! Але я така бідна проти нього… Бідна! Ну то й що? Коли злидні вповзають у двері, кохання влітає у вікно! Ось так має звучати прислів’я – їх треба усі поперероблювати. Їх придумували взимку, а тепер літо… Ні, для мене тепер весняна пора – справжній танець квітів під блакитним небом!
– Він аристократ, – похмуро мовив Джеймс.
– Він – Принц! – наспівом протягла Сібіл. – Чого ще тобі треба?
– Він хоче зробити тебе рабою!
– Я здригаюся від думки про волю.
– Ти повинна стерегтись його, Сібіл.
– Бачити його – це його обожнювати, а знати його – це вірити йому.
– Сібіл, ти просто збожеволіла перед ним!
Дівчина засміялась і взяла брата за руку.
– Ох ти, мій Джіме, в тебе думки – як у столітнього діда! От зажди, колись ти й сам закохаєшся, тоді зрозумієш, що це таке. Ну не дивись так набурмосено!