Обитель героїв. Генри Лайон Олди
доволі успішним. Запрошую Вас у палати Тихого Трибуналу для спільного перегляду з третьої до четвертої години пополудні. Ця записка є офіційною перепусткою.
Щиро Ваша, вігіла Генрієтта Кукіль, м. н. к.
P. S. Я знаю, що Вам більше подобаються клементин і лаванда, але віддаю перевагу вербені. Готова посперечатися в приватній обстановці».
І райдужна печатка зі знайомими перехрещеними «Т».
Годинник на вежі Великого Консенсусу пробив тричі. До палат Тихого Трибуналу пішки – чверть години, і то якщо не надто поспішати. У результаті барон накидав ще дві депеші, й залишивши рапорт секретареві прокуратора, вручив їх кур'єрові. У першій він подавав запит до архівів Приказу на зниклих безвісти квесторів. Будь-яку інформацію, яку знайдуть. Конрад мало сподівався щось довідатися про повнолітню гуртівницю чи експерта із запорів, але родовитість віконта Треццо чи ліцензія вільної метальниці давали шанси. Зараз важлива будь-яка крихта знання. Другу ж депешу барон звелів віднести у свій будинок. У короткому посланні він доручав камердинерові Любеку зібрати середній похідний набір особистих речей пана й доставити в готель «обитель героїв».
А якщо хазяїн готелю почне чіплятися з запитаннями – мовчати у відповідь і супитися.
– Гадаю, шановний Іпсиусе, у простоті старожитності є свої принади. Зокрема, ця загадка про істоту з різною кількістю ніг у різні періоди її існування… Погодьтеся, століття надають класиці особливого шарму!
– Звісно, дорогий Оффіціуме! Але думка, як гарячий скакун, не повинна стояти на місці. Теорія загадок за останні два тисячоліття досягла значного поступу, і ми не вправі відмовлятися від передових знахідок…
– Ви про другий принцип алегорій?
– І про нього теж…
– Даруйте, наймиліший Іпсиусе, але цей пан, здається, до мене.
– Звісно, пречудовий Оффіціуме! Служба над усе! Сподіваюся, незабаром ми продовжимо нашу захоплюючу бесіду?
– Безперечно, люб'язний Іпсиусе! Із превеликим задоволенням!
Вдовольнившись відповіддю товариша, Іпсиус, лівий із двох мармурових сфінксів, що охороняли вхід до палат Тихого Трибуналу, з гідністю скам'янів і впав у сторожову сплячку. Оффіціум же, правий сфінкс, повернув голову до гостя.
– Доброго здоров'я, пане обер-квізитор! Що вам завгодно?
У Трибуналі баронові доводилося бувати неодноразово, тож балакучість статуй не справила на нього особливого враження. Як не здивували і сходи перед входом у будинок: вони впиралися в глуху стіну, складену із циклопічних, грубо обтесаних плит граніту.
– Вігіла Кукіль запросила мене на ділову зустріч.
– Будьте такі ласкаві, пред'явіть перепустку.
Барон простяг «лелеченя» у розгорнутому вигляді.
– Прошу вас. Другий поверх, праворуч, сьомий кабінет. При виході не забудьте, будь ласка, здати перепустку.
Граніт здригнувся, у стіні з'явилися високі двері: стулки мореного дуба, яскраво начищені ручки