Обитель героїв. Генри Лайон Олди

Обитель героїв - Генри Лайон Олди


Скачать книгу
й зізнається в невдалому жарті. Під короткозорим поглядом старого Конрад відчув себе останнім мерзотником. Чесно зізнатися, що ніякого листа він не отримував? Ухилитися від відповіді й натяками з'ясувати, що за дивні листи вибірково надсилалися на деякі адреси?..

      – Дозвольте доповісти, ваша світлосте! Вам депеша! А також дуельний комплект, замовлений вашою світлістю у спецарсеналі!

      Хвала Вічному Мандрівцеві, що береже нас у бідах!

      Кур'єр з'явився на порозі навдивовижу вчасно.

      – Перепрошую, ваше сіятельство, служба. Служба й обов'язок честі. Я змушений вас залишити.

      – Звісно, бароне! Ні в якому разі не смію вас затримувати! Бажаю удачі… о… ці тарілки надто крихкі!..

      – Дякую вам, графе.

      Церемонно розкланявшись, барон поквапно вийшов.

      У пакеті виявився результат запиту: убогі архівні дані на загиблих квесторів. Часу до заходу сонця залишалося мало, і Конрад відклав папери на потім. Коли він залишав свої нові аспідно-чорні апартаменти, у відкрите вікно залетіло знайоме «лелеченя» – точна копія денного посланця.

      «Його світлості, Конрадові фон Шмуцу, особисто в руки.

      Високоповажний колего!

      Доводжу до Вашого відома, що в процесі подальшого вивчення кулі-обсервера мною встановлено: після відомих подій минулої ночі, але ще до того, як обсервер опинився в палатах Тихого Трибуналу, з кулі було знято копію. Встановити особу копіювальника доступними мені методами неможливо.

      Щиро Ваша, вігіла Генрієтта Кукіль, м. н. к.»

* * *

      Овал Небес перевертався на ребро, скидаючи сонце у володіння Нижньої Мами. Сонце червоніло, як рак у киплячому пиві, вертілося вередливим немовлям у колисочці й котитися спати не квапилося. Цілком зрозуміла уповільненість, навіть якщо врахувати, що час би й звикнути. День переходить у ніч, ніч – у день, кружляє вітер, плине ріка, і нікому це мудрості не додає, всупереч завірянням пророків давнини.

      Конрад зітхнув і озирнувся.

      Місце за обителлю Веселих Братів, журливих ненажер, похмурих п'яниць і нудних розпусників, здавна вподобали дуелянти всіх мастей. По-перше, тут нема зайвих очей, а ченці виявляють до забіяк виняткову, часом аж образливу байдужість. По-друге, тут гарно, особливо ранньої осені. Обпечені жартівником-листвянчиком, напередодні сумної пори, коли починається невблаганний місяць-падень, дерева палахкотять велетенськими смолоскипами. Трава на лузі стала жорсткою, але досі зберігає зелену барву літа. Стіни обителі, всуціль у тріщинах і виступах, нагадують шкуру могутньої вивірни, вкриту лускою, у звивистих патьоках крові – листя отруйного плюща, що обвив стіни, набуло аж багряного відтінку. Від струмка тягне вогким холодком; протікаючи нижче, в улоговині, струмок значно полегшує роботу лікаря по закінченні двобою.

      Втім, сьогодні лікар не знадобиться.

      Хіба що корнета згарячу шляк трафить.

      – Спізнюєтеся, вельмишановний пане! А я ж попереджав…

      – Перепрошую, – тон вибачення і, головне, полум'яний


Скачать книгу