Сніданок на снігу (збірник). Анатолій Дністровий
здорово! – радісно вигукнула вона. Зарецький оглянув усе навколо і сказав, що стоїть у центрі селища, на площі, ліворуч від пам’ятника Шевченку, одразу біля пошти. Він вийшов із машини розім’яти руки, ноги, плечі, але дошкульний мороз навіть не дав йому можливості покурити. Зарецький кілька разів затягнувся, викинув недопалок, миттю заскочив у машину й увімкнув музику. Він розглядав незнайомих людей за вікном, спостерігав за їхніми виразами облич, манерами ходити, спілкуватися з іншими мешканцями селища. Двоє старших дядьків у кожухах, із кумедними, почервонілими від морозу пиками закурили біля його машини, один постійно махав правою рукою. Зарецький дивився на їхні неприступні, трохи грізні обличчя, густі чорні брови, глибоко запалі очі, простий теплий одяг і думав, що такими, певно, тут були люди і сто, і двісті років тому.
Людмила прийшла через хвилин двадцять. На ній була блакитна куртка з тонкими білими й синіми смугами, що перетиналися й витворювали дрібні квадратики, а також світлі, високі, прогумовані боти та темно-сині джинси. Русяве хвилясте волосся прикривало їй чоло, а ззаду спадало на плечі. Богданові вона здалася такою ж прекрасною, як і під час минулих зустрічей: той же відкритий, доброзичливий погляд і довірливий голос. Її вуха ховалися під кумедними великими рожевими навушниками, обтягнутими волохатою тканиною, наче м’які іграшки. Вона була трохи схожою на тінейджерку, але пишнішою у формах і зі зрілим, ніби втомленим, поглядом.
– Чому ви без шапки? – занепокоївся Богдан.
– Не холодно – відлига.
– Але носик почервонів, – пожартував Зарецький.
– Зі мною завжди так, – усміхнулася вона.
Він моментально зніяковів, бо слово «носик», яке в нього вирвалося ніби ненароком, могло здатися їй надто панібратським, а вони ж, попри тривале знайомство, так і не перейшли на «ти». Людмила, як тактовна людина, могла не подати виду, що їй це не сподобалося. Зарецький почувався не в своїй тарілці. Що вона подумала?
Людмила сіла біля нього в машину, й вони рушили до готелю, де для гостя представниками медичного центру було заброньовано номер. У холі крутилося близько двох десятків інших учасників семінару, одні говорили між собою англійською, інші – українською та російською. Зарецький впізнав кількох знайомих, із якими бачився раніше на подібних заходах, і кивнув їм, дехто підійшов до нього, міцно потискаючи руку, лізли з балачками, але Богдан чемно не втягувався в розмову. Людмила допомогла занести його спортивні сумки в номер, хоча він категорично відмовлявся.
6
Віолетта витирала в квартирі пил, увімкнувши музичний телеканал, вона ретельно пройшлася з ганчіркою по меблях спершу у вітальні, потім взялася витирати підвіконня та кілька книжкових полиць у спальні. Вона подивилася на фотографію, де вони з Богданом обіймалися на тлі вечірнього Егейського моря. Чоловік дуже любив цю фотографію, часто казав, що це були щасливі миті їхнього спільного життя. Він тримав її перед книгами