Страшний Суд. Василь Басараба

      Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.

      Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

      Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.

      koronatsiya.com

      Правда про Cудний день

      Сучасний літературний жанр роману швидко трансформується. Він набуває як політичних відтінків, так і виходить з традиційної форми. Зараз на українського читача ринув «дев’ятий вал» фентезі. На авансцені авторського інтересу діють як доброчинні ангели, так і страхолюдні демони, віртуальні володарі всесвіту, інопланетні створіння з величезними очима й велетенським мозком…

      Усі дружно експериментують із земною цивілізацією, поліпшують чи деградують людську расу. А вона, ця раса, продовжує, як і тисячі років перед цим, боротися за людське щастя і гідність, вирішувати віковічні проблеми багатства і бідності, ростити дітей, перед якими ці проблеми постануть знову. Василь Басараба, хто до освоєння «землі прози» добре заявив про себе в «небі поезії», позакладав у основу свого «Страшного Суду» соціальні та етичні підходи. Так, цьогорічний дипломант «Коронації слова» створювався за класичною формою. А щодо змісту… приготуйтеся споглядати картини рукотворного Страшного Суду, що виходить за межі людського розуміння, бо вершать його манкурти-перевертні, які стали прокляттям власного народу!

      Моторошні криваві роки пропаганд та ідеологій. Брат іде на брата, або, рятуючись, зраджує свій народ, зрікається його. Колишній Мойсеєнко, дописуючи до свого прізвища «-ов», перероджується в Мойсеєнкова. Росіяни, українці й інші народи есесесерії стають до бою під різними прапорами чужої правди і чужої брехні. «Великі краплі дощу залопотіли у дворі, залишаючи на бетоні чорні цятки, ніби сліди від куль…» – рядки з роману Василя Басараби – страшна засторога від того, щоб подібні картини назавжди залишалися в минулому й не викликали в нашій уяві таких лячних асоціацій.

      У романі відсутні криваві сцени кагебістських катувань бійців УПА, як і криваві допити чи повішання гебістів вояками УПА. Тут ви не знайдете погоні в горах чи в лісах, занурення у воду волинських боліт вояків повстанської визвольної армії, – лише дві чоловічі постаті, дві жертви однієї ідеологічної машини…

      До колишнього совєтського окупанта Мойсеєнкова несподівано приїздять двоє молодих людей. Нащадки Мордвінова, якого свого часу Радянська влада посилала звільняти Україну від українців і заселяти ними Сибір, з’явилися, щоб нагадати Мойсеєнкову про давно минулі дні та спільний «подвиг» з їхнім батьком і дідом. Спадкоємці хочуть сьогодні, живучи у ринковий час, отримати від тієї трагічної минувшини свої дивіденди. Але реальність цього не пробачає. Усе закінчується трагедією. Страшним Судом. Жорстока війна оплачує борг і заднім числом. Людське життя знову поливається кров’ю.

      Роман Василя Басараби мають прочитати всі, хто досі висіває чорні, криваві плями на наших мирних стінах, віддаючи тій чи іншій ідеології перевагу, забувши, що все то не від Бога й не від людини… А від лукавого.

      Зачин