Тощо. Іван Драч

      Коли юна вдова,

      Як громом побита яблуня,

      Наша вчителька перша

      Фросина Федотівна Комашко

      Ридала біля трьох своїх хлопців —

      Шури, Володі і Толі,

      Коли найгарніша учителька,

      В яку ми були закохані

      Первісною чистотою дитинства,

      Коли вона всім сказала:

      – Людоньки, Перемога! —

      Коли вона першачків розіслала

      Білими метеликами по селу,

      Ми розбіглися по селу,

      Як білі метелики,

      У найчистіших своїх сорочках,

      У яких нас війна помилувала.

      Кожен з нас мав прийти до вдови

      І сказати про Перемогу.

      Так було вдів багато,

      Що школярів не вистачило.

      Мене аж в Підліс послали,

      До старої баби Параски.

      Я полем чимчикував

      І боявся іти, аж ламався.

      – Що їй сказати і як? —

      Три похоронки на трьох синів

      Дістала баба Параска

      І кожного разу ридала,

      Ледве небо на неї не впало

      І не вбило її хмаровищем.

      Ми, бувало, в садок, її лазили

      І патрали груші і яблука

      І боялись її синів-вушкодерників,

      Що ловили нас, і хмолостали,

      І за вуха підсмикували,

      Щоб росли ми нівроку…

      Тепер нікому, нікому, нікому!

      Як одчинив я ту хвіртку,

      Як через сад я знайомий пройшов!

      Баба сиділа, картоплю перебирала.

      Подивилась на мене, малого горобчика

      В білій сорочці і з переляком в очах.

      – Чого б то тебе принесло, дитино?

      – Того, бабо, що вже Перемога

      І до сільради кличуть на мітинг…—

      Як сиділа баба, отак і сиділа.

      Потім встала, пішла до льоху,

      З фартуха обтрусивши росточки.

      І не плакала, і не ридала,

      Чого я боявся найбільше,

      Тільки йшла, переламана втричі,

      І переламаною повернулась —

      Троє червоних яблук винесла

      З того тьмотьменного льоху

      І без слів мені в руки тицьнула

      Троє червоних циганок,

      Що палали під цвітом яблунь.

      – Не піду я, дитино, нікуди,

      А від хлопців, синок, це тобі…—

      І в чоло мене поцілувала

      Таж сухими, як горе, губами

      Й до картоплі під цвітом всілася…

      Йшов я полем, і двоє яблук

      Пропікало мені кишені,

      Третє яблуко ніс я в руках —

      Обпікало мені воно руки.

      Наче перше яблуко був Сергій-танкіст,

      Що мене на коня підсаджував,

      Наче друге яблуко був Василь-матрос,

      Що давав поносить безкозирку,

      А вже третє яблуко