1000 фактів про Україну. Отсутствует
білим шовком по білій тканині.
Жіноче святкове вбрання
Традиційні візерунки для вишиванок
Символом рідної домівки, родинного щастя та благополуччя українці вважали вишитий рушник. Він був присутній під час усіх доленосних подій у житті: ним перев’язували наречену та нареченого під час заручин, накривали весільний коровай, стелили під ноги молодятам. У народі рушник символізував долоню Бога, і тому ним прикрашали образи, накривали хліб, давали його тим, хто вирушав у дорогу, щоб оберігав їхнє тіло та душу вдалині від рідної домівки. Не випадково в популярній українській пісні є такі слова: «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала». Шанобливе ставлення до рушника, особливо материнського, лишається незмінним і у наші дні.
Символічне релігійно-обрядове значення мають для українців також і писанки – майстерно розписані курячі яйця. Кам’яні та глиняні прототипи таких писанок, знайдених археологами, відносяться до епохи неоліту. В дохристиянський період в українців, як і у багатьох інших слов’янських народів, існував звичай навесні, у квітні – на початку травня, дарувати одне одному «червоні яйця». Звичай був пов’язаний із народними уявленнями про яйце як про символ вічного оновлення природи, весни, перемоги життя над смертю.
Українські писанки – це не просто пофарбовані у різні кольори яйця (так звані крашанки), а справжні шедеври мініатюрного живопису, в яких народ вповні утілив свою художню обдарованість, схильність до художнього сприйняття довкілля. Віддаючи належне красі цього своєрідного витвору мистецтва, в Канаді навіть звели йому пам’ятник. І далеко не випадково Т. Шевченко порівнював з писанкою красу рідного краю: «Село на нашій Україні – /Неначе писанка, село…» А багато українських емігрантів, які назавжди полишали країну, брали із собою писанки, як пам’ять про рідну землю.
Сучасні писанки
Українці споконвіку славилися своєю музикальністю, тому не дивно, що іще одним символом країни є старовинний музичний інструмент бандура, а також кобза. В Україні він отримав розповсюдження з 80-х років XVI століття. На кобзах грали мандрівні музики – кобзарі, які йшли від села до села, від міста до міста і у найлюдяніших місцях виконували старовинні народні пісні та думи, в яких відображувалися не тільки історичні події, але й лунала душа народу. Кобзарське мистецтво живе і у наші дні: йому навчають у спеціальних кобзарських школах, а сучасні кобзарі грають в оркестрах народних інструментів або виступають із сольними концертами.
Ще одним музичним символом України став гопак. Цей танок характеризується великою кількістю високих та широких стрибків, рухами, що виконуються навприсядки і т. д. Вважається, що гопак вперше з’явився на Запорозькій Січі та являв собою комплекс воїнських вправ.
Гопак