Володар бліх. Життєва філософія кота Мура. Эрнст Гофман
господаря по носі, що з нього заюшила кров. Господар, побачивши в цьому лихий намір, сердито зірвався на ноги, схопив митника, і той так само швидко вилетів у двері, як дотепник у вікно. Невдовзі після того в сінях почувся страшний галас; господар, насилу встигнувши заліпити трутом порізаного носа, вибіг поглянути, що за дідько знову зчинив там гармидер.
Як же він здивувався, побачивши в сінях юнака, що однією рукою тримав за петельки дотепника, а другою митника й люто кричав:
– Ага, сатанинське кодло, ти мені більше не станеш на дорозі, не вкрадеш у мене Гамагеї!
Очі в юнака були витріщені й горіли диким полум’ям.
А дотепник і митник, перебиваючи його, верещали:
– Рятуйте… Рятуйте нас від божевільного, пане господарю! Він уб’є нас… Він нас із кимось сплутав!
– Що ви робите, – вигукнув господар, – що ви робите, любий пане Пепуше? Вас ці диваки чимось образили? А може, ви справді з кимось їх сплутали? Це балетмейстер, пан Legénie, а це митник, пан П’явка.
– Балетмейстер Legénie?… Митник П’явка?… – глухо проказав Пепуш. Він неначе прокинувся зі сну й приходив до тями.
Тим часом із зали вийшло ще двоє поважних городян, які так само знали пана Георга Пепуша, й теж почали вмовляти його заспокоїтись і відпустити кумедних чужинців.
– Балетмейстер Legénie?… Митник П’явка?… – ще раз проказав Пепуш і безсило опустив руки.
Чужинці, звільнившись, чимдуж чкурнули надвір, і перехожі на вулиці вражено побачили, як дотепник знявся в повітря й полетів геть понад дахом будинку, що стояв навпроти, а голяр зник у калюжі, що утворилася після дощу між бруківкою якраз перед дверима винарні.
Городяни завели зовсім розгубленого Пепуша до зали й запросили його випити з ними пляшку доброго вина. Пепуш не дуже опирався й залюбки скуштував шляхетного напою, хоч і сидів, немов закам’янілий, не озиваючись жодним словом. Нарешті обличчя його проясніло, і він привітно мовив:
– Ви добре зробили, мої любі друзі й приятелі, що не дали мені на місці вбити негідників, які були в моїх руках. Але ви не знаєте, які небезпечні істоти ховалися за тими чудернацькими масками.
Пепуш замовк, і можна собі уявити, як напружено, з якою цікавістю чекали городяни, яку ж він таємницю їм відкриє. Господар також сів до них, і всі троє, поклавши лікті на стіл і збившись головами докупи, затамували подих, щоб не пропустити жодного слова з його розповіді.
– Бачите, – повів далі пан Георг Пепуш тихо й урочисто, – бачите, люди добрі, той, кого ви звете балетмейстером Legénie, насправді не хто інший, як лихий, незграбний геній Тетель, а той, кого ви вважаєте за митника П’явку, – мерзенний кровопивця, огидний принц п’явок. Обидва вони, щоб ви знали, закохалися в принцесу Гамагею, прекрасну дочку могутнього короля Секакіса, і обидва з’явилися сюди, щоб відбити її в будяка Цегеріта. Але це найбезглуздіша ідея, на яку здатна тільки дурна голова, бо, крім будяка Цегеріта, на цілому світі є лише одна істота, що може володіти принцесою