Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
сильно болить.
Вечір. Приходила Хейда!!! Мій найбільший друг. Вона не побоялася прийти, дізнавшись, що я хвора. Весь цей час Хейда була в гірському селі. Вчила арабську.
– Трохи й англійську знаю! – похвалилася вона.
Завтра Хейда назавжди від’їжджає. Родичі десь купили будинок її матері, їй і братикові. Далеко-далеко. Хейда прийшла до мене попрощатись. Але я зраділа дуже – навіть температура минула. Я вірю, що, якщо не здохну, ми обов’язково побачимося ще коли-небудь! Хейдо, мила, я завжди пам’ятатиму, як ми дружили. Як нас сварили, але ми мирилися на зло всім! Я вірю в удачу. Може, і в кохання колись повірю.
До зустрічі з тобою, Хейдо!
П.
Надвір не виходжу. Нікого не бачу. Ні друзів, ні ворогів.
Мама взялася робити уколи. Робить. Ще три й «ура»!
На бабусю Тосю вчора на вулиці напали – відібрали всі коштовні речі. Тварюки!
А мама, роблячи мені черговий укол, заявила ось що:
– Едик і Арлет – господарі кафе – знайшли тобі нареченого. Багатий чеченець! Готель свій будує. Машину має! Руслан згодний. Як закінчиш дев’ять класів, вийдеш за нього.
– Що?! – у мене навіть слів не знайшлося. – З глузду з’їхали?! Я його жодного разу в очі не бачила!
– То нічого, – мама каже. – Головне – він на тебе здалеку подивився, слово дав, що одружиться. За звичаєм. Муллу запросять. Очі в нього зелені, до речі, а сам брюнет. Ти гляди не ганьби нас – усю хатню роботу виконуй і ні в чому йому не відмовляй.
– Та припини негайно! – закричала я. – Не хочу слухати! Не вийду я!
Але мама вперто повторила, що за два роки я у квартирі їй не потрібна – у них тут «своє життя», а мене віддадуть заміж, як годиться.
– Тобі вже буде 15 років! Дев’ять класів закінчиш і підеш заміж, як усі дівчата! Без заперечень!
Не згодна я. Не згодна! Я не знаю цього чоловіка. Мені огидно й говорити про це. Що ж, мені буде 16 років, а я буду вагітна, з величезним животом, як дочка Сацити, що живе внизу на зупинці «Берьозка»?! Ото ганьба! Ганьба! Яка жахлива дурна тема знову захопила маму! Вітчим їй, чи що, підказав?
І піти мені нікуди – рідних немає. Чому дідусь загинув? Де ти, щастя?
Поля
Виявляється, цей жарт із заміжжям – цілком так серйозно. Принаймні вітчим підказав, а мама міцно вбила собі в голову. Еге ж! Мене можна буде вигнати з квартири. Яка краса!
А коли я заявила їм, що не вийду заміж і не послухаю їхніх наказів, мама заявила ось що:
– Я тебе особисто виставлю, випхаю за двері! Тобі вже давно дітей народжувати можна, а ти комизишся!
Що за дурниці? Нізащо не погоджусь. Вітчим приманює «готелем» і «машиною». На чорта мені багатства, якщо я не люблю й не знаю цієї людини? Краще я повішусь. Адже, ставши моїм чоловіком, цей невідомий мені мужчина буде зі мною ххххх.
Нізащо!
Може, Хейда допоможе мені втекти? Але куди?
П.
Сильний вітер за вікнами, пил.
Прийшла до мене зараз бабуся Тося й насварила. Виявляється, тьотя Аля й Ерик приїхали. Стукали