Олюнька. Андрій Чайковський
Він уперся, цілою силою, Ябчак помагав, і за хвилю висадили двері з бігунів. Наполоханий пес вискочив у тій хвилі надвір. Він був сухий-сухий – шерсть стояла на нім як щітка, хвіст сховав під себе, язик вивалив та почав ганяти по подвір'ю, наче скажений.
– Свєнтий Янє з Дуклі! – закричав префект, відступаючись до перелазу. – Гм… таж цей пес сказився!
– Не бійтеся, не сказився, – каже Петро Ясів. – Він лише дуже голодний, – і вийняв кусень хліба з кишені та кинув псові.
Пес скочив жадібно на хліб і за малу хвилю з'їв увесь, начеб проковтнув муху. Заспокоївши перший голод, пес присів проти свого добродія, махав хвостом, облизувався, як би давав пізнати, що з'їв би ще.
Тепер отворили хатні двері. Звідси ударив такий нездоровий дух, що всі чотири вибігли чимскоріш надвір, щоб дихнути свіжим повітрям. Ябчак пробував створити вікно, але не міг, та вибив кулаком шибу, щоби впустити свіжого повітря. По хвилі увійшли знов до хати, та аж задрижали від того, що побачили.
Лукаш, увесь посинілий, з розхристаною сорочкою, лежав серед хати. Його волосся, помішане з соломою, очі, запалі в голову, начеб уже випливли, рот створений, вискалені зуби та судорожно затиснеш кулаки показували, що Лукаш провів страшну боротьбу зі смертю, поки вона його подолала.
На постелі, обернена лицем до стіни, лежала мертва Лукашиха. Вона також перебувала немалі муки, як показували затиснені коло живота руки й напружені ноги. Одно око Лукашихи було отворене. Воно немов дивилося на маленьку півторарічну Олюньку, що пищала коло грудей матері, бо не мала вже сили ані голосно заплакати, ані всадити до маленького свого ротика мертвої материної груді.
Мала Олюнька скиміла, як голодне цуценя.
Усіх присутніх пройняв страх. Вони перехрестилися й стали без думки шептати молитви, не в силі отямитися.
Першим Ябчак приступив до постелі обережно, щоб не заваляти собі ніг, і витягнув дитину з тих нечистот, в яких вона лежала і які звичайно бувають при холеричних нападах.
Дитина подавала слабі ознаки життя. Ябчак узяв по дорозі з жердки над постіллю якусь суху шмату, горнятко з полиці і вийшов до сіней, не оглядаючись на своїх товаришів, то стояли, як приковані, й не могли отямитися.
Вийшовши до сіней, Ябчак здійняв дитини мокру брудну сорочку, черпнув води з бочки, обмив дитину, як міг, завинув у шмату і виніс надвір.
Жінка Петра Ясевого стояла вже на своїм обійсті, цікава, чого її чоловік із префектом пішов до Лукашевої хати.
Петриха спитала Ябчака:
– А що там діється?
– Лукаші обоє, небіжчики… Дайте, пані, трохи молока для дитини… Голодне, ледве пищить.
– Матко боска кальварійська! – крикнула Петрика, сплеснувши в долоні, й побігла швидко до хати.
За малу хвилину вийшла, несла в кожній руці горнятко і, йдучи до перелазу, переливала з одного в друге молоко, щоб його охолодити. Ябчак узяв горня з дрижачих рук Петрихи і приложив до ротика дитини. Дитина стала жадібно ковтати молоко, а Петриха напоминала:
– Та не давайте ж відразу багато, бо дитині зашкодить. А що ж там і як? – допитувалася далі.
Але