Хазяїн. Іван Карпенко-Карий
ко – економи.
Куртц – шахмейстер.
Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.
Калинович – учитель гімназії.
Зозуля – помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон розсильний.
Петро.
Дем'ян.
Дівчина.
Юрба робітників.
ДІЯ ПЕРША
Кабінет.
ЯВА І
Феноген (входить з бокових дверей з халатом в руках. Говоре в другі двері). Петруша! Скажи хазяйці, що халат у мене…
З середніх дверей виходе Маюфес. А, це ви, Григорій Моисеевич? Заходьте!
ЯВА ІІ
Феноген і Маюфес.
Маюфес. Доброго здоров'я, Феноген Петрович!
Феноген. Здоровенькі були. Що це ви нас відцурались? Давненько я вас не бачив.
Маюфес. Діла, діла, діла!
Феноген. Загрібаєте грошики!
Маюфес. Ет, поки заробиш грош, підошви побйош!
Феноген. Ну, не гнівіть бога! Домик чудовий купили!
Маюфес. За стілько літ – другії купили не домики, а палати!
Феноген. Мало чого… Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес. Халат, ну?
Феноген. Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он як люде багатіють: учіться!
Маюфес. Ето што-нібудь особенного!..
Феноген. Ну й оказія ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не пускав Терентія Гавриловича у земський банк!
Маюфес. Ну, не пускав, а як пізнав, зараз пустив… Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають!
Феноген. А так… Слухайте, Григорій Моисеевич, чи нема у вас на прикметі земельки?
Маюфес. Для вас?
Феноген. Еге. Постарів, треба на свій хліб.
Маюфес. Пора, пора самому хазяїном буть, хоч вам і тут добре.
Феноген. Гріх скаржитись! Та тільки то моя біда, що перше я купував, продавав і мав добрі куртажі, варт було побиватись; а тепер держить при собі. Коли-не-коли перепаде свіжа копійка! Так пошукайте для мене десятин п'ятсот.
Маюфес. Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер проведіть мене до Терентія Гавриловича.
Феноген. Ходім! Тілько шукайте землю поближче до вокзала…
Маюфес. Што-нібудь особенного…
Зеленський (з дверей). Феноген Петрович, можна?
Феноген. Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюфєсом.)
ЯВА ІІІ
Зеленський, а потім Феноген.
Зеленський. От і шапкуй перед хлопом! Не можна інакше: силу має, а може, сам і нацьковує, аби зірвать, – треба загодить!
Входе Феноген.
Феноген. А що скажете? Кажіть скоріще, бо незабаром сюди хазяйка вийдуть.
Зеленський. Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місто Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім'я… замовте словечко… (Виймає громі.)
Феноген. Та що ж я можу… Знаєте, який наш хазяїн, часом щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь – перше всього!
Зеленський. Дурно ніхто нічого не робе: ви для мене, я для вас. (Дає гроші.) Замовте добре словечко, ви найближчий до хазяїна чоловік.
Феноген. Та я попробую… Тілько хто його знає, як… (Бере гроші.) Це ви мені позичаєте… А якщо нічого корисного не вийде – я віддам.
Зеленський. Ваше слово все переборе. Нехай і в Чагарник переводять, та хоч би жалування не поменшили… Я крадькома сюди, а тепер в контору. (Вийшов.)
ЯВА ІV
Феноген (сам, лічить гроші). Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають – бери! і сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну-дають. Тут і гріха немає!..
Голос Пузиря: «Феноген, давай халат». (У двері.) Ще не зашили, зараз принесу.
ЯВА V
Феноген, Марія Івановна. Соня і Кравчиха.
Феноген. Нате, та скоріще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат; а я піду до них, скажу, що ви взяли позашивать дірки. (Вийшов.)
Марія Івановна. Ну лиш, приймаймось разом.