Апологети писаризму. Микола Хвильовий
– будьте покійні, – ми найдемо місце не одному пану Донцову у «штабі Духоніна», але ми також уміємо й поважати розумних ворогів.
А втім, до справи. Всю нашу енергію присвятимо сьогодні трьом: С. Пилипенкові, С. Щупакові і К. Буровієві. Оскільки ж тов. Пилипенко є все-таки центром всього цього руху, – перше слово йому й про нього.
II
В вопросах, касающихся развития идеологий, самые лучшие знатоки экономической структуры общества окажутся подчас бессильными, если не будут обладать некоторым особым дарованием, именно художественным чутьем.
Назва статті така: «Проблема організації літературних сил», «Другий шмат[16] дискусійної відповіді». Автор – відомий плужанський ідеолог т. С. Пилипенко. Написано статтю з композиційного боку не зовсім вдало: розхристано[17], а поділяється вона на, так би мовити, три частини. В першій – наш лідер виясняє свої погляди на мистецтво, в другій – поставлено проблему організації літературних сил, в третій – політичні міркування й відповідні висновки в зв’язку з «кризою». Все це – повторюємо – не систематизовано, так що малодосвідчений читач буде тут плутатись іn іnfinitum[18].
Отже, подивимось, що там написано, і подивимось, чи не помиляємось ми, ставлячи так різко питання. Може, і справді тов. Пилипенко «поволі зрікається своїх поглядів»[19].
Як пам’ятають наші читачі, ватажок масовізму починає свою історичну статтю обіцянкою «рухати життя вперед», «бути його, життя, активним чинником», «дивитись на його перспективи», «кликати кудись далі, до кращого на думку автора»[20], кликати навіть… «до нового». Словом, романтика «першого сорту». Більше того: він погоджується, що «неминучі у нас організаційні зміни».
Це говорить в ньому революціонер – та людина, яка ще не розгубилась і відчуває на собі директиви пролетаріату.
Але в той же момент осередок[21], як Мефістофель, нашіптує: «що ти, брате, не туди попав!» І Пилипенко пише:
«Тут же мушу попередити читачів: я не пропоную чогось нового».
Логіка, як бачите, не витримує критики, але філософія епохи тут як тут. І автор статті «Дайте слово» зовсім не «дурно гадає, що навіть твердокам’яний папаша опустив руки і не знає, як бути». Звичайно, «поважати і вслухатись в слова товариша завжди треба», звичайно, «історія потім розсудить і вкаже помилки кожного», але тепер, сьогодні, ми муси о констатувати, що тов. Пилипенко під натиском міцного куркуля цілком розгубився, загубив революційні перспективи і ніяк не хоче «перешиковуватись». Треба щось одне: або нове, або старе. Або – або – іншого виходу нема і не може бути. В першому «шматі»[22] ковбаси наш друг називає нас «братами»[23], вважає нас і себе «будівниками однієї культури». Здавалось би, «перешиковуватись» внутрі цієї культури в певний час не тільки можна, але й «должно»[24]. Чому ж тоді він так турбується:
«Справа надто
Чому не клапоть або галушка? – М. X.
Це і сам її творець визнає.
Безконечно (латин.).
«Я поволі частково, – пише він у другому «шматі», – зрікаюсь деяких своїх поглядів під обстрілом супротивників».
Прямо-таки до «невідомих обріїв».
Той самий, що визначив свідомість.
Таки гнилої.
«Теж зарозумілість»: наче піп з автокефалії.
Мовляв, «організаційні зміни неминучі».