Маруся Богуславка. Пантелеймон Куліш
вони, – рече, – Дніпром на море випливали,
Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;
Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,
А награбивши турецького немов добра, гуляли.
В погулянках славились морським походом та хвалились,
Що за віру б то благочестиву християнську бились.
І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,
Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.
А пропившись
І, мов крем'ях той, оббившись,
Свою рідну Україну пліндрували,
Милосердного гріхами прогнівляли;
Божий бич, татар, на села накликали,
Много християнських душ занапащали»…
На попа за се козацтво нарікало,
І на часточку йому не подавало;
По чужих церквах акафісти наймало,
Роківщиною його ніже не обмисляло.
Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,
На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.
Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,
Та пахущими на божниках квітками й рушниками,
Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,
Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.
Байдуже було старому про багатство:
«Не від сього, – рече, – миру наше царство»…
І на те з старою не вважали,
Що попи їх із попадями минали,
Інде попасу веселого собі шукали,
Від убогої гостини потай утікали.
Один тільки й пан прихильний обібрався,
Товстогубим між козаками звався.
Не любив також і сей бенкетувати,
А любив з попом у Біблії читати.
До попа частенько став сей пан ходити,
І без чарки про спасенне говорити.
Хто казав: любив він попадю старую,
Хто казав: ще й більш попівну молодую.
Замолоду він якось не оженився,
І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:
Дак лизав старий до молодої губки,
Буркотав, як сивий голуб до голубки.
ДУМА ТРЕТЯ
«І не кажи мені,
І не турчи мені:
Не хочу слухать-знати,
Щоб за нелюбого
Да товстогубого
Марусеньку віддати». —
«І не проси мене,
І не гризи мене:
Шкода про се й казати,
Щоб із злиденником
Та безземельником
Марусеньку звінчати.
І батько, й дід його,
І рід, і плід його
Се все було ледащо:
Бо козакуючи,
Статки гайнуючи,
Позводились нінащо».
Так старенький із старою
День у день сварився,
А козак із їх дочкою
Тайкома любився.
Була гарна вбога панна,
Краля-королиця:
Як ясна зоря, рум'яна,
Як сніг, білолиця.
Народила мати доню —
Мов намалювала;
Надала їй щастє-долю,
Щоб біди не знала.
А біда не за горами,
Ходить проміж