Хмари. Іван Нечуй-Левицький
в Єрусалимі! а на Афонській горі? Як пишеться в «Житіях», – почав диспутувать Сухобрус. – I там були великі святі, такі, як і в нашій лаврі, і там святі боролися з злими духами, як і наші печерські, київські.
– Наші московські святі боролися ще більше і полатали боки самому сатані! – сказав енергічно Воздвиженський, которого національне чуття було трохи зобижено. – Святий ваш Київ, святий Єрусалим, а наша Москва ще святіша. Думаєте, що в вас мощей більше! Та в нас мощей такого, що хоч греблю ними гати! – говорив уже сердито Воздвиженський і трохи вже не загнув лайкою, коли б Дашкович не штовхнув його ліктем під бік.
– Ой! Хто ж видав так говорити про святі мощі, – благочестиво промовив Сухобрус і перехрестився. – Святий Київ, свята і Москва. Хто ж проти того що говорить.
Сухобрус поналивав чарки, і всі випили й стали ще веселіші.
– Ой ви, уми-розуми! – промовив сміливо Сухобрус. – Але, мабуть, не одгадаєте: що після чаю! А нуте! хто одгадає? – Студенти дивились на його й почали одгадувать. Один казав, що після чаю треба випити, другий казав, що треба покурить, що треба подякувать.
– Ні! ні! – казав Сухобрус, тріпаючи головою.
– Треба додому йти! – обізвався Дашкович.
– Ні! – тріпнув головою Сухобрус. – От тобі уми-розуми! Одже й не всього ви навчились в академії. Після чаю – слідує – воскресенія мертвих і жизні будущаго віка, амінь! – промовив Сухобрус слова символу віри.
Всі засміялись; навіть панни осміхнулись і запишались.
– А хто не родився й умре? Хто родився і не умре? – знов загадав загадку Сухобрус.
Ця загадка була не така мудра, як перша, її швидко одгадали, що не родивсь і вмер – Адам, родивсь і не вмер – Iлія та Єнох, бо обидва були взяті живими на небо, як написано в біблії.
– О уми! ото розуми! одгадали! – хвалив їх Сухобрус. Воздвиженський встав з-за стола, пройшовся по хаті й спинивсь коло картини Ноя з синами.
– Що це в вас таке? Чи попи, чи диякони, чи сліпі Велізарії? – промовив Воздвиженський і за тим голосно прочитав напис: «Святий праотець наш Ноє».
– Е! в вас, бачу, гітара є! – промовив Воздвиженський і зняв з стіни гітару. – А заграйте, будьте ласкаві, або й заспівайте, – сказав Воздвиженський, сівши коло Марти.
– Я колись співала, та вже позабувала, – промовила кокетливо Марта. – Просіть сестру.
Воздвиженський зняв з стіни другу гітару й поніс Степаниді. Вона так само соромилась й одсилала до сестри.
– Коли ви не хочете, то ми будемо співать з Дашковичем. Ану! починай української!
I Дашкович сміливо почав тенором «Вийди, дівчино! вийди, рибчино!» Воздвиженський підтягав басом і так ламав українські слова, що панни не могли вдержаться од сміху. Одначе Марта почала акомпанувати на гітарі, а за нею й Степанида на другій. Пісня вийшла дуже гарно, бо її співали вмілі голоси. Сухобрус аж умилився серцем.
Паничі скінчили й просили співать самих паннів. Вони мусили заспівать «Сизого голубочка». Голоси їх були добрі, але не дуже тверді й сміливі. Вони