Старі гультяї. Іван Нечуй-Левицький
все ще думав та міркував: він трохи не йняв віри гостроязиким та балакучим людям.
– Добре! – обізвався Мотуз і раптом підвів голову. – Добре, діду! Гроші заплачу швидко, при свідках. Нехай буде по-вашому! Вже мені обридла тяганина з цим ділом.
– От і добре! От і зап'ємо останній могорич! А подибай, стара, в хату та винеси пляшок зо дві вишнівки! – сказав Грицай до жінки.
Стара Оришка вже добре стукнула перцівки, але проворненько підвелась і незабаром винесла дві пляшки вишнівки й пухку свіжу паляницю.
Дмитро Мотуз сів поруч з дідом. Дід подав йому руку. Старий пасічник Оникій перебив їм руки.
– Кінець і ділу вінець! – сказав веселий дід Грицай.
– На тім тижні принесу дідові гроші, – обізвався Мотуз, але в його в очах все світилась якась думка, неначе його очі трохи захмарило. Розсудливий, поміркований та обережний зроду, він все думав, коли б часом з цього вигідного діла не вийшов якийсь невигідний для його кінець. «Грицай хоч старий, але ще кремезний, здоровий дідуган; може, житиме довго й дуже довго; мені доведеться з половини орати й засівать його поле бог зна до якого часу. А триста карбованців треба дати дідові заразом, та ще й зараз. Ой, коли б часом не програти в цьому ділі! Дід хитрий: певно, хоче вихитрувать в мене з кишені багато грошей, щоб було за що пити та гулять… Ой, коли б не програть! А поля треба, бо синів багато. А на дідовому полі хліб родить без вигнойки: земля ще не виснажилась».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.