Сповідь з того світу. Ярослав Яріш

Сповідь з того світу - Ярослав Яріш


Скачать книгу
був дуже цінним, бо дістався йому від тата, який помер уже давно, коли Іван був ще дитиною. А татові – від діда…

      – Ти хоч їв щось? – спитала.

      – Зварив гречку. На кухні, у баняку. Є молоко, а є підлива. Іди поїж, поки ще тепле…

      Він сказав, не відриваючись від комп’ютера, і ті слова прозвучали так, ніби він їх раніше записав на автовідповідач і тепер тільки прокрутив.

      – А де наш малий? Щось так тихо в хаті…

      – Приходила твоя бабця, забрала до себе…

      – Значить…

      І тут я, не випускаючи Івана зі своїх обіймів, хвацько скочила йому на коліна, заступивши собою монітор.

      – … ми лишилися самі вдома.

      Він поцілував мене, та очі його все одно не могли відірватися від роботи, пальці усе ще були на клавіатурі.

      – Секунду, мені треба закінчити один рисуночок…

      – А що роблять тато і мама, коли лишаються вдома самі? – не переставала я цілувати свого чоловіка.

      – Працюють, – відповів Іван, намагаючись дотягнутися рукою до мишки, однак я взяла його руку і поклала собі на талію.

      У нас так завжди: все робота, дитина, дім, а особисте життя постійно лишалося на другому плані. Як на мене, саме настав добрий час змінювати ситуацію на краще…

      – Правильно, працюють. А ви, товаришу, шукаєте приводу відхилитися від роботи і від сімейних обов’язків, узятих на себе у нашому РАКСі.

      – Неправда. Я чесно віддаю у сімейний бюджет усі зароблені гроші, і секс у нас також буває регулярно…

      Я ще раз поцілувала – його впертість заводила мене ще більше.

      – А як же наш Івасик?

      – Угу… У нього все добре…

      – Він уже давно просив у Святого Миколая собі братика…

      Іван кліпнув очима, ніби ввімкнув перезавантаження. А щоби він довго не «глючив», я зняла з себе кофту, а слідом за нею на підлогу полетів і ліфчик. Погляд мого мужа враз посвітлішав, на обличчі з’явилася посмішка.

      – Я обіцяв малому, що буду чемним…

      – І слухняним, – додала я, допомагаючи йому зняти футболку.

      …Цей вечір нам так було добре удвох. Уже лежачи в ліжку, я тулилася до нього, думаючи про те, що він для мене найдорожчий у світі. Чи змогла б уже жити без нього? Ні, однозначно. Скажете, що така любов буває тільки в казці?

      – Пам’ятаєш, ти колись розповідав мені легенду про співця Орфея?

      – Угу, – відповів Іван.

      – Скажи, а така любов буває тільки в казці, чи й у житті також?

      – Не знаю.

      – Хіба ж ти мене не любиш так, як Орфей свою Еврідіку?

      – Люблю. Та, може, не так, як він, а по-своєму.

      – А ти пішов би за мною до пекла?

      – Гм.

      – А я пішла б.

      Він пригорнув мене до себе і поцілував у чоло.

      – Ну тебе, перестань. Не думай про погане.

      Ми й далі лежали собі на нашому ліжку поверх покривал, я притулилася до чоловіка, не соромлячись свого голого тіла. Чомусь не спалося, хоча вже було під ранок. Він також не спав.


Скачать книгу