Привид із Валової. Андрій Кокотюха
висів на хазяїнові вільно. Зараз на Йозефові було ще сіре довгополе пальто із розстебнутими ґудзиками, котре мало, крім прямого призначення – носіння у відповідний сезон, – ще одну, не менш важливу функцію. Як і піджак, верхній одяг був трохи завеликим. І Шацький вдягався так навмисне, аби здаватися соліднішим. Маючи зріст нижчий за середній, намагався виправити природний ґандж бодай у такий нехитрий спосіб. І все одно, коли вони стояли поруч, різниця більш ніж на півголови була помітною.
Кучма засіяного початковою сивиною волосся лише збоку виглядала неохайною. Насправді ж за волоссям Шацький доглядав, воно завжди було дбайливо пострижене, ось лиш уперто не хотіло здаватися на милість гребінця, не прогинаючись навіть під капелюхом із широкими крисами. З бородою удавалося впоратися значно краще, тому й виглядала вона охайнішою. Видовжене лице прикрашали м’ясисті, трошки сторчкуваті вуха та прямий, широкуватий, із невеличкою орлиною горбинкою ніс.
– Ви зарезервували столик, пане Кошовий? – вигукнув Йозеф замість привітання.
При розмові він ковтав звук «р». Не гаркавив грубо, мов залізом по шершавому, не грасирував м’яко, немов дзвіночок дзвенить. Просто не вимовляв, почулося таке собі «за’езе’вували». На його крик озирнулися перехожі та швидко втратили інтерес – нічого вартого уваги не відбувалося.
– Хіба ми не знайдемо місця? – Наблизившись і потиснувши Шацькому руку, Клим вирішив так само обійти зайві вітальні церемонії.
– О цій порі – ні! – Йозеф був категоричним. – Хіба забули? Нині – п’ятниця, такий самий святий день для християн, як для жидів – субота. Й то не для всіх, пане Кошовий. Бо зуби болять у людей незалежно від днів тижня, церковних свят і взагалі, скажу я вам, не зважають на календар. Якось мав проблему: в самий Пейсах[15] одна герутене[16] так захопилася, що від власної жадібності до їжі зламала собі відразу два зуби. Потім я мусив іти до рабина, аби…
– Пізніше про це, Шацький, – перервав Клим і, відчувши, що сказав аж надто різко, тут же пом’якшив прохання: – Якщо можна, потім. На десерт. До чого тут п’ятниця?
Йозеф усе одно надувся, бо не любив, коли не давали доказати історію до кінця. Тому, закотивши очі, що здебільшого означало «чого ви всі від мене хочете», пояснив:
– Зараз уже по четвертій. Завершився черговий тяжкий тиждень. Люди поспішають попрощатися з ним. Тому займають усі вільні місця в пристойних кав’ярнях. Глядіть, пане Кошовий, аби не довелося нам із вами йти в якусь діру.
Так Шацький іменував доступні невибагливим містянам дешеві заклади, звідки ніколи, здається, не вивітряться жовті димні клуби. Вкриваючи, немов першим снігом, лампи, під скляними ковпачками яких тремтіли вогники, вони додавали таким кав’ярням певної загадковості. Втім, таке враження було першим і хибним. Усяка романтика відходила, коли разом із сизим тютюновим димом відвідувач-новачок занурювався в гамірне море, котре складалося з безпричинного
…