Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин
Станиславів, Тернопіль) діяли відділи жидівської міліції[177].
Швидке і конструктивне творення нових органів самоврядування засвідчило щире бажання українців, і не тільки інтелігенції, розбудовувати нові демократичні органи законодавчої і виконавчої влади задля побудови суверенної демократичної республіки. Як слушно зазначив історик Орест Субтельний, в основу власної адміністрації ЗУНР були «покладені австрійські моделі – галичани не вдавалися до радикальних експериментів, поширених на сході, й укомплектовували її українцями, а часто-густо й поляками-професіоналами. Незважаючи на необхідність вести жорстоку війну, західно-українська держава досягла успіху щодо підтримання стабільності й порядку на своїй території. Справді, таке на диво швидке й ефективне створення адміністративного апарату було досягненням, яке змогли повторити тільки деякі східноєвропейські держави, не кажучи вже про східноукраїнські уряди. Великою мірою це стало результатом прихильності галичан до соціальної організованості, до якої вони прагнули упродовж десятиріч»[178].
Реформування господарки і фінансової сфери
Молодій республіці дістався нелегкий спадок. Економіка краю, будучи до Першої світової війни відсталою, колоніально залежною від іноземного капіталу, у роки світової бойні ще більше ослабла. Більшість лісопилок, млинів, нафтопереробних заводів, гуралень і броварень зупинили виробництво, було підірване сільське господарство, зруйновано залізничний транспорт, набагато зменшився обсяг торгівлі, чимало банків і фінансово-кредитних організацій зайняли вичікувальну позицію.
На території краю проходили крупні військово-стратегічні операції, в ході яких російська та австро-угорська армії втратили вбитими, пораненими і полоненими близько 3 млн осіб[179]. У результаті затяжних боїв тут зруйновано десятки міст і містечок, зокрема, Галич, Гусятин, Бучач, майже повністю спалено 650 сіл, знищено 200 тис. житлових будинків, 233 тис. господарських будівель. У Бродівському повіті, наприклад, із 13 644 хат уціліло 6231 (45,7 %), без даху залишились 3 тис. старців, жінок і дітей. Гнітюче враження справляв і сусідній Тернопільський повіт. У селі Буцневі військовий смерч дотла спалив 239 житлових хат (із 421-ї), у Денисові – 128 (із 405), Купчинцях – 450 (із 644), Острові – 163 (із 363), Конопнівці – 64 (із 76), Кип’ячці – 94 (із 108), Людвіківках – 157 (із 186). Відтак 10 тис. осіб розмістилися в землянках і куренях[180].
Львівська соціал-демократична газета «Вперед» у замітці «400 родин в землянках» повідомляла: «400 родин з надходячою зимою в землянках – і то не у центральній Африці, а у нас, Східній Галичині, у селі Куропатниках Бережанського повіту… Ще у 8 дооколишніх селах немає ні однієї хати»[181]. Подібне можна було побачити й у прикарпатських повітах. Всього, за даними різних експертних комісій, військові збитки, завдані господарству краю, сягнули 1–3 млрд крон.
Особливо не вистачало працездатного населення. Десь близько
AAN. Polska і Ukraina. Sygn. 55. К. 9, 13, 18, 20, 24, 67.
Підраховано за: История первой мировой войны. 1914–1918: в 2-х т. М., 1975. Т. І. С. 329–352; Т. 2. С. 186–204.
ЦД1А України у Львові. Ф. 146, оп. 8, спр. 3030, арк. 5; Вперед. 1920. 15 лют.; Українське слово. 1918. 19, 26 лют.
Вперед. 1919. 27 жовт.