Андрей Шептицький. Я. О. Батій
тему не варто. Надто сильним буде для нього цей удар, і свого дозволу на новіціят він гарантовано не дасть. До речі, погляди графині остаточно змінилися тільки через 11 років! Роман потай плакав, бо розумів: іншим шляхом він уже не піде, але цей його крок буде «розривом з усім минулим…» Хлопець мав рацію, говорячи так. Його родина була дуже відомою, і тому газети одразу ж зацікавилися молодим шляхтичем, який мав намір таким дивним чином змінити своє життя. Роман добре знав, що йому доведеться перебороти чимало упереджень з боку українців, які вбачали в тому, що священиком їхнього чину стане виходець зі шляхетної польської родини, чергову спробу полонізації. Навіть обійнявши митрополичий престол, Шептицький ще довго мав справу з цим упередженням. Минуло досить багато часу, поки результати його діяльності змінили таке ставлення на подив, а подекуди й на щире захоплення.
Мати Романа на цьому не зупинилася. Вона вирішила поспілкуватися ще й з отцем Яцковським. Йому жінка відверто виказала побоювання, що її улюбленець Роман – такий вихований, делікатний, освічений – стане неотесаним селюком. З цього моменту родинна злагода буде остаточно зруйнована. Яцковський, уважно вислухавши все, почав пояснювати: перейти від латинського обряду до східного чи до обряду власних предків зовсім не означає бажання залишити Римську Церкву. Міркувати так може хіба що дуже наївна людина. «Ви поєднаєтеся в Бозі, а не в обряді, і Роман ніколи не стане селянином, хіба що мучеником, а чого б ми могли бажати кращого і йому, і вам?» Ці слова Яцковського примусили графиню надовго замислитися…
Після розмови зі священиками графиня Шептицька не причащалася – відмовлялася тим, що не має сили. Відсторонившись від усіх, за кілька днів жінка усе ж таки прийняла важке для себе рішення. Вона попросила священика принести Романа в жертву Христу так, як це робили, коли хлопець під час хвороби був майже при смерті. З того моменту важкий тягар з душі матері зник. Але вона була впевнена, що з чоловіком на неї чекає багато важких розмов і що її Ян так легко не відпустить від себе свою надію. Отже, Роману доведеться зазнати чимало неприємних сутичок з власним батьком… Важкі думки довели Софію до гарячки, загостривши її хворобу. Але жінку хвилював не власний стан, а те, як повідомити чоловікові, що Бог, забравши в них уже двох старших синів, тепер забирає і третього.
Одного разу графиня спокійно, посеред звичайної розмови зронила: «Певно, Роман захоче стати священиком, і це очевидно». Ян, переглядаючи документи, розсіяно відповів: якщо його син справді має до цього покликання, то йому ніхто не може заборонити обрати свій життєвий шлях. От тільки граф мав на увазі дещо інше, ніж його син. Ян гадав, що Роман стане так званим світським священиком, прийме звичайний сан, що дозволяє мати власну родину, не віддалятися від рідних і не залишати звичного усталеного життя. Софія вирішила поки що не повертатися до цього питання. Тим більше що її знову підкосила важка хвороба.
Одного разу провідати