Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…. Володимир Єшкілєв
кришталевих люстр звисали бляшані світильники, на кшталт тих, що вішають у більярдних. На паркет накидали матів та церати, а під стіни поставили щось на штиб турніків.
«Танцпол», – зрозумів Ярковський, загасив світло й вийшов з Ампірної зали, а відтак й з Паркового Дому. Спочатку він хотів пройти через парк, але згадав, що там святкують коти та інші хижаки міської зони і звернув на людну вулицю. Вечірній потік містян обтікав його, немов океанська течія. Він відчув себе у ній айсбергом, зайвим шматком криги. Підходячи до дому, Ярковський дав собі слово, що до ранку не загляне у папери Балтера.
Але слова не втримав.
2
– Ага, вот он, предмет исполненный вещного благородства… Ну это, понятно, далеко не для прохожего вкуса, – старый нумизмат найм’якшими, найрожевішими, найстертішими частинами великого і вказівного пальців узяв за золочений обідець крихітну біло-бузкову порцелянову філіжанку, обережно підніс її майже до самого носа; ніздрі його розкрилились, відкриваючи для огляду все те, що застрягло у кущиках сивого волосся.
Ярковський мовчки спостерігав за маніпуляціями Антея Марковича.
«Все ж таки дивно, – міркував він. – Ось класичний представник старої життєвої школи, проте, чомусь, з мертвою інтуїцією. Танцює на скрині Пандори, а переконаний, що на зеленій галявині. І що це таке? Перший подих маразму?»
– Как всё сделано, как изогнуто, а? – мружився та прицмокував Балтер, підставляючи порцеляну під сонячні промені. – Нет, ты посмотри, Саша, ты только глянь: какая убедительная дрезденская вещь… Доступна проникающему свету, подобно большим окнам павильона Цвингера [5], туманна, как раннее утро над Эльбой в Мейсене.
– Вы прям, Антей Маркович, как стихи читаете, – підтримав старого Ярковський. – Поэзия из вас так и движется.
З відчинених дверцят старого серванту, звідки Балтер видобув «дрезденську річ», на Ярковського повіяло саме тим холодом. Відчуття саме того холоду прийшло одночасно з приємним запахом – сумішшю ароматів індійських паличок, ледь чутної присутності класичних тютюнових мікстур й вже майже вивітреного нафталінового духу. Синю коробку з паличками він зауважив одразу. На ній стояла шерега філіжанок – рідних сестер «дрезденської речі». Ярковський роздивився золоте зображення на коробці – щасливо-товстого бога Ганешу зі слонячою головою, прочитав напис: «GANESH. Special fluxo incense. Is perfected from odoriferous resins gums and natural essential oils». Про себе він відмітив, що замість «perfected» там, у кращих традиціях індійського пофігізму, написано «perfectd», а замість «odoriferous» – «odorferous».
«Той холод йде не з коробки», – констатував Ярковський і витягнув шию, щоби заглянути в глиб серванту. Там, між пузатою супницею і соусником, причаїлось щось антрацитово-темне, немов оббите чорним оксамитом.
– Да, Саша, это драгоценный сервиз из настоящего саксонского фарфора, – по-своєму потрактував цікавість Ярковського Балтер. – Илониной матери он достался, хочу уточнить, не с трофейного барахла её спившегося майора, а по прямому завещанию майорской
Павільйон у палацовому комплексі Цвінгера – знаменита будівля картинної галереї у Дрездені в стилі бароко.