Війни художників. Станіслав Стеценко
відображати реальність, натомість прагнули вплинути на відчуття глядача.
А в СРСР впливати на радянського громадянина могла лише одна ідеологічна сила – Комуністична партія.
Із такими біографічними даними і шлейфом заборонених «ізмів» художник Гущенко вже давно повинен був писати огризком олівця пейзажі табірного життя на Колимі. І майже всі радянські митці були впевнені, що рано чи пізно так і станеться.
Микола Гущенко з дружиною поверталися до тролейбусної зупинки, не зронивши й слова. Сіли на лавку. Нарешті Гущенко тихо і повільно почав говорити:
– Я говорю це через того в пенсне, через мої контакти з німцями, через можливу поїздку в Берлін! Досі я був для них просто художником. А тепер знову повертаюся до того, ким я був за кордоном. Ти розумієш?…
Про це вони практично ніколи не говорили. Принаймні вдома. Принаймні після того, як виявилося, що завдяки техніці навіть удома їх можуть чути за багато кілометрів. І навіть записувати голоси на спеціальний магнітний дріт.
Із 17 років, проведених Гущенком поза межами СРСР, 12 він був шпигуном-нелегалом і працівником ІНО НКВС – іноземного відділу НКВС. Через Гущенка в СРСР потрапили креслення близько двох сотень вузлів французької й англійської військової техніки. Утім, останнє не обов’язково мало врятувати його від арешту. Сотні працівників ІНО НКВС були відкликані в 1937–1939 роках з-за кордону і розстріляні або назавжди зникли в колимських таборах.
Він знав, що мовчати на небезпечні теми недостатньо. Та не знав, що за останні чотири роки на нього настрочили кілька доносів. Найнебезпечніший – звинувачення у зв’язку з українськими націоналістами.
Цілком таємно.
Начальникові ГУГБ НКВС СРСР комісарові держбезпеки 2-го рангу т. Молчанову.
У Київ приїжджав художник Гущенко, який конспіративно пов’язаний з учасниками української націоналістичної організації художників. Їхні контакти відбулись під прикриттям виставки картин, яку він організував. Удалося довідатися про те, що націоналістичне підпілля через Гущенка підтримує зв’язок із закордонними українськими контрреволюційними групами у Франції і Німеччині, а також із троцькістами.
Вивчення контрреволюційних зв’язків Гущенка продовжуємо.
Рахліс не знав про те, що робив Гущенко у Німеччині і Франції. Він випадково познайомився із Гущенком на виставці в Києві і вирішив, що, здавши цього «французика», зможе отримати швидке підвищення по службі. Але Гущенкові пощастило, у Конторі донос потрапив до шефа ІНО НКВС Фітіна, який, на відміну від Рахліса, знав, чим займався Гущенко у Франції. Він доповів Меркулову й особисто поручився за Гущенка. Після недовгих з’ясувань Рахліса було розстріляно як провокатора.
Але караючий меч відвели тимчасово, Гущенко це відчував. Після того, як кадрами ІНО почав займатися новий шеф НКВС Лаврентій Берія, загроза нависла над кожним із працівників.
– Миколо, я сподіваюся, хоч тут, на лавці, в темряві, на порожній вулиці ми можемо говорити