Автомобіль із Пекарської. Андрій Кокотюха

Автомобіль із Пекарської - Андрій Кокотюха


Скачать книгу
уже зрозумів, та все ж намагався до останнього триматися нейтрально.

      – Я один із фундаторів товариства «Братні».

      – Даруйте, нічого не чув.

      – Не дивно. Ми лише три дні, як заснувалися. Маємо намір захищати українські інтереси не лише тут, в українському Львові, а й на всьому терені Галичини.

      – Успіхів, – мовив Клим, простягаючи Громнишину руку.

      Той зробив вигляд, що не помічає її.

      – Пане Кошовий, успіх не є можливим, заки до праці не буде залучена вся українська громада. Ви згодні?

      – Згоден, – Клим кивнув, ледь стримавши зітхання. – Проте я не граюся в політику.

      – Політика – не гра, – суворо відповів учитель. – Нею займаються.

      – У такому разі, я не займаюся політикою. Вибачте, в мене тут важлива розмова.

      – Перепрошую, але українська справа є не менш важливою, – зауважив Громнишин. – Мали б то розуміти. Саме справа, пане Кошовий. Діло, не слова.

      – Гаразд, – тепер Клим зітхнув. – Чим можу бути корисний? Попереджаю відразу – членом вашого товариства я не готовий стати.

      – Нашого товариства, – вчитель багатозначно підніс пальця. – Нашого, пане Кошовий. Бо ж ви, маю надію, не збираєтесь бути хрунем [18].

      – Не збираюся, – щиро запевнив Клим, не стримався, додав: – І перекінчиком [19] так само себе не мислю. Проте, аби не вважатися зрадником, навряд чи треба сторчголов записуватися в члени різних товариств.

      – Та поки про членство не йдеться, – заспокоїв Громнишин. – Ось, прошу підписати цю відозву.

      Засунувши руку за борт піджака, Василь Громнишин видобув звідти складений навпіл по довжині аркуш паперу.

      – Що це?

      – Відозва, – повторив учитель. – Ми протестуємо проти примусу до вивчення російської мови в народних школах, ремісничих училищах та бурсах. Пане Кошовий, москвофільські організації відкривають такі навчальні заклади, щоб сільські діти могли здобути безкоштовну освіту.

      – Чекайте, хіба це погано? Ви вчитель, що недоброго в освіті?

      Громнишин похитав головою:

      – Пане Кошовий, зараз багато селян знімається з місць та перебирається в міста, бо там є робота. Хай чорна, здебільшого некваліфікована. За неї платять не так багато. Проте нічого іншого місто селянину не запропонує. Хто у нас володіє нафтовими родовищами, шахтами, всім, що дає великий капітал? Поляки, німці або жиди, – тут Громнишин знову скосував на Шацького, ніби той представляв той самий ненависний прошарок експлуататорів. – Але хай, ідеться навіть не про те, бо чорнороб може та має право лишатися українцем. Його діти – тим більше. Бо його діти, пане Кошовий, то наші з вами діти. Проте, – вчитель знову багатозначно підніс пальця й похитав ним, – діти селян, не маючи коштів, отримують безкоштовну освіту в закладах, котрими опікуються москвофільські громади. Навчання проводять російські державні піддані, молоді росіянки, тож українське шкільне навчання занехаяне. Тому національне виховання української


Скачать книгу

<p>18</p>

Хрунь – у Галичині – підла, продажна особа, часто вживається стосовно виборних, котрі не виконують обіцянок виборців.

<p>19</p>

Перекінчик – той, хто перейшов на бік ворога, зрадник. Те саме, що хрунь.