Сім’я Оппенгеймів. Лион Фейхтвангер
мені не до душі. По-моєму, вона менш цікава. Але, коли я скажу «ні», він певне вважатиме це за полохливість. Це просто виклик мені. Ясно, голубчику. Я скажу йому, що подумаю. А він мені відповість: «Добре, друже, подумайте». І звучати це буде як: «Ухиляєшся, брате…» А хіба я ухиляюся?»
– Чим для нас, сучасників, є Арміній Германець? – повторює квакаючий голос Фогельзанга. – Ну, як, Оппенгейм?
– Добре, – каже Бертольд.
Але слово не встигло відзвучати, як він хотів би взяти його назад. Він повинен був сказати: «Я подумаю». І він хотів так сказати, але тепер уже пізно.
– Правильно робите, – схвально кидає Фогельзанг.
У нього сьогодні вдалий день, і тут він вийшов переможцем.
На розпитування товаришів, як він порозумівся з новим учителем, Бертольд відповів коротко:
– Він – так собі. Ні те ні се. Відразу не зрозумієш.
Чималу частину дороги додому Бертольд звик долати разом з Гейнріхом Лавенделем. Обидва їхали велосипедами, прив’язавши книжки й зошити ремнями до керма. Їхали то поряд, рука одного на плечі у другого, то окремо, коли їх розділяв вуличний рух.
– Він провалив мою доповідь, – сказав Бертольд.
– Та ну? – обурився Гейнріх. – От свиня. Це справжня підлота.
Бертольд не відповів. Їх роз’єднали машини. Біля найближчого червоного світлофора вони з’їхалися знову. Стояли зовсім поруч однією ногою впершись у тротуар, затиснуті автомобілями.
– Він запропонував мені тему: «Чим є для нас Арміній Германець», – сказав Бертольд.
– І ти погодився? – між автомобільними гудками кинув Гейнріх.
– Так, – сказав Бертольд.
– Дарма! Я цього не зробив би, – промимрив Гейнріх. – Вважай, він хоче тобі підкласти свиню.
Жовте світло, зелене світло, вони рушають далі.
– Слухай, а ти хоч скільки-небудь уявляєш собі, який вигляд він мав? – спитав Бертольд.
– Хто? – здивувався Гейнріх. Він думав про післяобідній футбол.
– Герман Херуск, звичайно, – сказав Бертольд.
– Був такий же дикун, як і всі інші, – вирішив Гейнріх.
– Поміркуй про це, – попросив Бертольд.
– О’кей, – махнув рукою Гейнріх. Коли він виявляв особливу сердечність, йому мимоволі спадали на думку слова з мови його дитинства.
На цьому вони розлучилися.
Бертольд бився зі своєю темою. Це був великий бій, у якому доктор Фогельзанг був ворогом. Фогельзангові пощастило: він обрав поле бою; сонце й вітер були на його користь; він знає місцевість краще за Бертольда. Він був хитрий, Бертольд – відважний і настійливий.
Бертольд сидів, заглибившись у книжки, що трактували його тему – у Тацита, Моммзена, Дессау. Чого ж досяг Герман Херуск, та й чи досяг він взагалі чогось? Перемога принесла йому страшенно мало. Через якісь два роки римляни знов володіли Рейном. Загалом це була колоніальна війна, своєрідне боксерське повстання, з яким римляни швидко розправились. Германа, переможеного римлянами, вбили свої