Сім’я Оппенгеймів. Лион Фейхтвангер

Сім’я Оппенгеймів - Лион Фейхтвангер


Скачать книгу
мені не до душі. По-моєму, вона менш цікава. Але, коли я скажу «ні», він певне вважатиме це за полохливість. Це просто виклик мені. Ясно, голубчику. Я скажу йому, що подумаю. А він мені відповість: «Добре, друже, подумайте». І звучати це буде як: «Ухиляєшся, брате…» А хіба я ухиляюся?»

      – Чим для нас, сучасників, є Арміній Германець? – повторює квакаючий голос Фогельзанга. – Ну, як, Оппенгейм?

      – Добре, – каже Бертольд.

      Але слово не встигло відзвучати, як він хотів би взяти його назад. Він повинен був сказати: «Я подумаю». І він хотів так сказати, але тепер уже пізно.

      – Правильно робите, – схвально кидає Фогельзанг.

      У нього сьогодні вдалий день, і тут він вийшов переможцем.

      На розпитування товаришів, як він порозумівся з новим учителем, Бертольд відповів коротко:

      – Він – так собі. Ні те ні се. Відразу не зрозумієш.

      Чималу частину дороги додому Бертольд звик долати разом з Гейнріхом Лавенделем. Обидва їхали велосипедами, прив’язавши книжки й зошити ремнями до керма. Їхали то поряд, рука одного на плечі у другого, то окремо, коли їх розділяв вуличний рух.

      – Він провалив мою доповідь, – сказав Бертольд.

      – Та ну? – обурився Гейнріх. – От свиня. Це справжня підлота.

      Бертольд не відповів. Їх роз’єднали машини. Біля найближчого червоного світлофора вони з’їхалися знову. Стояли зовсім поруч однією ногою впершись у тротуар, затиснуті автомобілями.

      – Він запропонував мені тему: «Чим є для нас Арміній Германець», – сказав Бертольд.

      – І ти погодився? – між автомобільними гудками кинув Гейнріх.

      – Так, – сказав Бертольд.

      – Дарма! Я цього не зробив би, – промимрив Гейнріх. – Вважай, він хоче тобі підкласти свиню.

      Жовте світло, зелене світло, вони рушають далі.

      – Слухай, а ти хоч скільки-небудь уявляєш собі, який вигляд він мав? – спитав Бертольд.

      – Хто? – здивувався Гейнріх. Він думав про післяобідній футбол.

      – Герман Херуск, звичайно, – сказав Бертольд.

      – Був такий же дикун, як і всі інші, – вирішив Гейнріх.

      – Поміркуй про це, – попросив Бертольд.

      – О’кей, – махнув рукою Гейнріх. Коли він виявляв особливу сердечність, йому мимоволі спадали на думку слова з мови його дитинства.

      На цьому вони розлучилися.

* * *

      Бертольд бився зі своєю темою. Це був великий бій, у якому доктор Фогельзанг був ворогом. Фогельзангові пощастило: він обрав поле бою; сонце й вітер були на його користь; він знає місцевість краще за Бертольда. Він був хитрий, Бертольд – відважний і настійливий.

      Бертольд сидів, заглибившись у книжки, що трактували його тему – у Тацита, Моммзена, Дессау. Чого ж досяг Герман Херуск, та й чи досяг він взагалі чогось? Перемога принесла йому страшенно мало. Через якісь два роки римляни знов володіли Рейном. Загалом це була колоніальна війна, своєрідне боксерське повстання, з яким римляни швидко розправились. Германа, переможеного римлянами, вбили свої


Скачать книгу