Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…. Володимир Яворівський
дочка заступника голови облвиконкому, але мені дістався приз глядацьких симпатій. Про це гримів увесь район, а найбільше – Городища і наша школа.
Павло гордився мною і палко цілував уста, шию, вуха, руки біля скутого кригою ставка і нашої засніженої копиці сіна. Ми мерзли і неохоче розходилися по домівках.
Та одного разу таки ризикнули… в моїй хаті, посеред дня, коли мама понесла пошту на далекий куток.
Як я проклинатиму потім цей день! Як ненавидітиму! Не день, а кара Божа!
Ні, Господи, прости мені. Не проклинаю! Ні! Не візьму гріха на душу!
Ще у квітні я їздила в училище на попередню співбесіду. Директор був членом журі конкурсу красивих комсомолок у Вінниці, відразу впізнав, напоїв чаєм з цукерками, покликав викладачів, назвав мене «віце-красунею області серед комсомолок». Я відчувала погляди молодих викладачів на моєму тілі. Одні погляди погладжували мене, а інші – пощипували. Ідіть під три вітри! Я ношу дитя від мого любого Павлуня! Належу тільки йому одному!»
«Указом про Ватажка я здорово наступив на Янку. Хай тепер доганяє і жалить свій власний хвіст. Західняків і східних патріотів прихилив цим указом до своїх грудей. Ґеніальний хід! Най тепер викручується, сичить. Удару завдано вчасно.
Побоїться відкрито підтримати указ, бо підіграє Президентові, авторові сміливого рішення, і втратить голоси на сході та в центрі. А виступить проти – пролітає в галичан. Я пришпилив її.
Унікальний винахід! Чотири мільйони голосів на мою користь, вже в урні!
Герой, Ідеолог Незалежності – проти Янаконди. Хай попрацює на Україну ще раз. Потрудися, друже! Воно воздасться.
З поверненням із небуття! Я тебе воскресив, то підстав плече і мені… Навіть Покрова підтримує. Заступниця українців перед Богом.
І ти, Юрку! Бойовий партизан, потрудись також! На Україну!
Я вас, Ідеолога і Ватажка, витягнув із того світу. Визнав офіційно Героями, то потрудіться на рідну Україну.
Після вас такого, як я, при владі в Україні ще не було.
Якщо, не дай Господи, програю, то все зроблене вами і мною пропаде пропадом. Навіть Покрова нічого не врятує. Тому мені треба ще п’ять років. Всього п’ять!
Алігатор, звичайно, напів’яничар, держава для нього – це одна його область із характером Дикого поля. Україну не відчуває і не розуміє. Він її боїться. Але краще він, як гадюка.
Чому, Павле?
А тому, що Алігатор доведе Україну до того, що навіть його зрусифікований люмпен шкодуватиме за мною, за українським Президентом.
А хитра і розумна Янка намагатиметься з останніх сил довести, що вона – велика українка! Перша жінка-Президент. Рятувальниця України. Що вона – княгиня Ольга в новітній історії. Не менше як княгиня Ольга. Як Індіра Ганді. Маргарет Тетчер! Як Ангела Меркель!.. Не станеш, не станеш жодною з них!»
«На початку травня вже не було сумніву: я – понесла від нього. Спершу отерпла від страху. Як сказати мамі? Як закінчити десятий клас? Як вчинить він? Що скажуть Городища?
Тоді