Князь-варвар. Ігор Макарук
Саме тому мабуть і не був готовий своїми знаннями ділитися. І раптом у мені пробудилося нездоланне бажання зрозуміти і відкрити для себе той потаємний зв’язок із нашим минулим, яке живе у нас донині! Яке заставляє нас любити цю землю, боротися за неї, гинути, але не здаватися. Не здаватися ніколи, в ім’я сивої давнини, у честь наших Великих предків.
Хоча насправді, певними недобрими силами все було зроблено, щоб крізь віки ми втратили зв’язок зі своїм корінням. Втратили своє ім’я, загубили честь, але Боги не дозволили цьому статися. Вони продовжують донині оберігати те родинне вогнище, яке жевріє у наших душах. Подивившись у глиб себе, ми можемо побачити витоки того знання, носіями якого ми зараз є. Адже наш народ повинен іти тим шляхом, який з часом приведе до повного і остаточного розуміння, звідки ми прийшли, чому освоїли саме цю, дану нам Богами землю. Чому ми живемо саме тут? Чому саме ця земля є для нас рідною? Чому саме так зігріває нас наше Сонце? Чому наші страждання і біди пов’язані із перебуванням у цьому часовому просторі? З яких причин ми відчуваємо силу, перебуваючи саме на своїй землі? Звідки ця сила? Де основа всього нашого українського, автентичного єства. Того єства, яке притаманне саме нам, тому народові, який нині називається українцями?
Як бачимо, постало багато питань, тих питань, на які відповіді дати, на перший погляд, дуже складно. І першим, хто розділив зі мною ці питання, була моя донька Катруся. І що цікаво, маючи те саме відчуття «голосу крові», вона ж сама почала шукати відповіді на невимовні питання, спонукаючи тим самим і мене до рішучих дослідницьких дій.
Першим нашим кроком, не знаю наскільки він був вірний, було намагання зрозуміти історичний процес на теренах наших земель у порівняльному аналізі із розвитком історичних процесів у інших країнах. Єдиною і основною вадою цього кроку було те, що він надто довготривалий і не давав миттєвих відповідей на поставлені питання. Але ми поступово, крок за кроком йшли вперед, розуміючи, що дана земля не могла розвиватися одноосібно, не маючи тісних контактів із цивілізаційними процесами на сусідніх територіях.
Коли ми опанували певну кількість історичних джерел і перебували під враженням прочитаного, нас відвідали суперечливі відчуття, які поставили нам нові, непрості для розуміння запитання. «Кожна країна намагається висвітлити свою історію у певних привабливих кольорах. Тих кольорах, які б відтінювали складну і суперечливу історію, роблячи її величавою. Такою, яка відзначає сутність народного і національного духу, який формує самодостатню і сформовану націю як єдину і неподільну субстанцію, яка тісно пов’язана зі своєю рідною землею та своїми Богами.
А що у нас? Що ми знаємо про те, яким чином на нашу землю прийшло християнство і наскільки міцно воно пов’язано із нашою духовною субстанцією, яка зародилася в прадавні і споконвічні часи перших людей? Що ми знаємо про наших предків, які жили у дохристиянський період на цих Богом даних нам землях? Яким був їхній суспільний уклад? Що формувало їхній світогляд і його духовну складову,