Сід. П'єр Корнель

      Направду батько мій так говорив, Ельвіро?

      Чи все сказала ти мені поважно й щиро?

      Сама у захваті від графових я слів:

      Таку Родрігові шанобу він явив,

      Що може в парі стать до вашої любові.

      На шлюб дозволити, повірте, він готовий!

      О, ще раз це скажи! Я хочу знати все!

      Бажаю звірити, чи справді принесе

      Майбутній день мені те щастя пожадане!

      Не знав впину той, хто до розмови стане

      Про мрії любосні і здійснення тих мрій!

      Не скажеш більше ти, ніж пал говорить мій.

      Що він повів тобі? Які ознаки кажуть.

      Що не на Санчо він, а на Родріго важить?

      Чи не відкрила ти йому без сорома.

      Кого я вибрала між ними між двома?

      Ні: я запевнила, що з ними обома ви

      Зовсім однакові, і кожен мав право

      Ждать і щасливого й сумного рішенця, —

      А ви звіряєтесь на розказ від отця.

      Він вельми втішився від послуху такого —

      Це на обличчі враз я прочитала в нього.

      Коли ж бажаєте, я знов переповім

      Слова, що кинув він за хвилю перед цим:

      «Так – з нею під вінець обидва гідні стати,

      Шляхетні лицарі, хоробрі та завзяті.

      Ще молоді вони, – а світиться в очах

      Чеснота пращурів, уславлена в віках.

      А надто я злюбив Родріго. В кожній рисі

      Ознаки мужності у нього розлилися,

      І стільки рід його героїв славних мав,

      Що серед лаврів він родився і зростав.

      Старий отець його життя прожив велике,

      Не знавши подвигам ні міри, ані ліку;

      Ті зморшки, що тепер у нього на чолі.

      Нам свідчать, чим він був для рідної землі.

      У сина ж батькову я вдачу відчуваю —

      І зятя кращого для себе не бажаю».

      На раду кваплячись, він більше не хотів

      Ні часу гаяти, ні марнувати слів, —

      Та досить і того: без довгого вагання

      Далося графові гіднішого обрання.

      Сьогодні маємо почути новину —

      Кому віддасть король пошану голосну,

      За вихователя наставивши до сина.

      Та певні всі, що граф – щаслива та людина:

      Він над усіх узяв і мав осягти

      Без перебійників високої мети.

      Родріго від отця дістав нехибне слово,

      Що нині стане той із графом до розмови

      І справу поведе одверто й навпростець.

      Ну, от і маєте! Хіба ж сумний кінець?

      А серце все-таки стискається від болю,

      Якусь віщуючи біду мені й недолю.

      Одна хвилинка нам зламати може путь

      І щастя радісне в нещастя обернуть!

      Пощо тривожитись примарами пустими!

      Що має статися – хай станеться! Ходімо.