Сід. П'єр Корнель

      Облишмо речі ці, як вас воно дратує.

      Чи гідному король належну честь дарує,

      Чи з ласки надав мені високий сан —

      Коритись мусимо: він володар і пан.

      Своє призначення я гордо буду нести,

      Але й у вас теперь прошу ясної честі:

      Дочку ви маєте – її Родріго мій

      Кохає, все життя ладен віддати їй;

      Дозвольте ж під вінець їм пожаданий стати

      І дві фамілії достойні поєднати.

      Про інше мріяти тепер ваш має син

      І пари кращої шукати буде він.

      Коли отець його досяг такої слави.

      Учіть же принца ви – на те дано вам право

      Як слід народами своїми керувать,

      Пошану у людей і пострах викликать.

      Карати злочини, нагороджати добрих.

      Навчайте ви його і подвигів хоробрих,

      І справи ратної взірці йому явіть.

      Нехай по-мужньому уміє він терпіть.

      Хай бачить з прикладу суворого вояки,

      Як цілий день і ніч не сходити з кульбаки

      І, по спочинкові у панцері тяжкім,

      На ворога свого спадати, наче грім,

      І перемоги ждать од власної правиці!

      На зло заздросникам, усього він навчиться.

      Коли життєпис мій уважно прочита.

      Там славні подвиги записано й літа,

      Там приклади дано, як підбивать народи.

      Давати війську лад, чинить гучні походи

      І слави славної на полі добувать!

      Та навіч бачити – то краще, ніж читать,

      І книги принцові ніякої не треба,

      Як приклади живі він має перед себе.