Вирій загублених душ. Тетяна Ковтун
Шура подумала, що, попри все, дочка ніколи не робила справді непоправних дурниць. Більше того, матері імпонувало, що навіть із найгіршої ситуації її дівчинка виходила сухою з води, отримуючи при цьому законні дивіденди. Певно, до цього її змалку привчила древня професія батьків – обоє були працівниками торгівлі. Водночас Аня завжди чинила так, як хотіла, і мало кого слухала, тож бути разом із нею означало цілковито підкоритись її волі. Якщо раніше мати намагалася вставити своє заперечне слово, то віднедавна стала спільницею дочки, і були вони, як нитка з голкою. Шура могла вплинути лише на якісь деталі в заздалегідь розробленому плані. Тим делікатнішою ставала ця робота. Утім в них уже котрий місяць голова йшла обертом, тому що впоратися з екстравагантним стариганем можна було тільки завдяки виснажливим оригінальним рішенням. Жінки намагалися, не відлякуючи, зробити для цього синьйора звичайною справою відправляння всіх його вільних коштів до Умані. Щоправда, рано чи пізно чоловік міг зажадати від Ані більш серйозних кроків, аніж їхні спільні походеньки по ресторанах. Як подовжити цю непевну паузу в стосунках і не впустити грошовитого покровителя? Добряче поміркувати над відповідною тактикою було доручено Шурі.
Курилець підійшла до старого трюмо, пригладила хвилясті пишні чорні кучері, швидко і не дуже дбайливо підмалювала губи. Сьогодні вона планувала відвідати юриста і будь-що дізнатися в нього про шлюбні стосунки в Італії. Можливо, вона це робить навмання, але колись дідок почне говорити з Анею про спільне проживання, хіба ні? Шура у свої п’ятдесят із лишком років знала життя.
Повернулася додому в глибокій задумі. Перевірила, чи всі замки на місці: все-таки господарювати жінці самій в такому великому будинку непросто. Зайшла в дім, сіла за столом у кухні. Якось недобре складалися справи. Виявилося, що Аню як нелегальну заробітчанку дійсно будь-якої хвилини можуть депортувати до України. Рятує ситуацію лише те, що місцева влада закриває на це очі. У разі шлюбу з італійцем депортація іноземки стає неможливою. Навіть якщо припустити, що Аня погодиться вийти за свого покровителя, все одно виникала заковика. Там, перш ніж узяти шлюб, майбутні чоловік і дружина зобов’язані повідомити про свій намір, розмістивши оголошення в газеті. Можна собі уявити реакцію цього скаженого Діно… А ставати утриманкою стариганя Сильвіо Аня не мала наміру. Що ж робити?
Задзвонив телефон.
– Мамо, Сильвіо хоче, щоб я залишила готель і найнялася до нього в економки. Каже, будеш доглядати господарство, поки не помру. Мовляв, озолотить мене, тільки б не йшла від нього.
– А ти?
– Дуже мені треба сидіти коло діда аж до його скону. Діно і так загризає. Я відразу ж відмовила Сильвіо.
– А що він?
– Мовчить. Переживає.
Шура зрозуміла, що настав час їй сказати своє слово.
– А одружитися не пропонував?
– Ні. Та я за нього не піду. Хочеш, сама виходь за нього.
Шура розсміялася.
– Та він