Кращі твори (збірник). Леся Українка
тепер багаття розпалила
і пахощів насипала солодких,
димок від курива, мов легка мрія,
над сніжно-білим чолом ніжно в’ється.
Паріс мовчить, розмарений, поглядає на царський двір.
Тепер, либонь, ті світозорі очі
сльозою пойнялись. Вона сама.
Сидить, пряде і думоньку гадає,
а ти то бенкетуєш, то вартуєш…
Паріс (тихо, немов до себе, не дивлячись на Сінона)
Чи є в тім глузд?.. Покинуть би це все…
Ну, що тут станеться?..
(Наміряється йти.)
Кассандра (з’являється на дверях)
Стривай, Парісе!
Куди ти йдеш?
Паріс (збентежено)
Я?.. По тепліший плащ…
Холодна ніч…
Кассандра Холодна, кажеш? Брате,
даремне ти так холоду боїшся,
не в тім твоя погибель.
Паріс Ой Кассандро,
коли вже ти покинеш тії речі
про смерть, про горе, про погибель марну?
Вже все скінчилось, і війна, і горе,
час відпочити.
Кассандра Як у тебе хутко
скінчилось горе!.. Підійди, Парісе,
і подивись туди.
Паріс дає знак Сінонові, щоб той собі йшов, і підходить до Кассандри, вона показує йому рукою в долину, осяяну місяцем. Сінон виходить.
Кассандра Що там на полі?
Паріс Там?.. Там могила…
Кассандра Ти забув чия?
Паріс мовчить і спускає очі додолу.
Під нею Гектор наш, троянська слава.
Паріс Він вже давно поліг…
Кассандра А ти зостався!
То, значить, веселіться і радійте,
троянські люди?
Паріс Сестро, ти ніколи
мене так тяжко не вражала словом.
Кассандра Бо я тебе не бачила таким,
як от тепер. Оті твої троянди
мені вп’ялися в серце колючками
і точать з нього кров.
Паріс Кассандро!
Кассандра Годі!
Іди, іди до неї, осоружний,
до чарівної, гарної Медузи,
і скам’яній, упавши перед нею
навколішки, – так наша слава впала.
Паріс Чого ж упала? Ми перемогли!
Кассандра Ти звеш се перемогою? Вся слава,
вся наша честь погинула давно,
зосталась тільки крадена Гелена
та ще безглузда деревина. Справді,
преславна перемога!
Паріс Слухай, сестро,
як ти мене затримала для того,
щоб я такі слова приймав від тебе,
то я на те не згоден.
(Повертається, щоб іти.)
Кассандра Вже ж іди!
Нехай не кажуть люди, що даремне
загинула троянська сила й слава.
Нехай Паріс уп’ється тим коханням,
що ми за нього ходим у жалобі,
нехай тим щастям серце навтішає,
що ми за нього заплатили горем
довічним! Се ж була мета преславна
війни згубливої. Так доверши
величну перемогу край Гелени
в розкішнім гінекеї!
Паріс, налагодившись було йти, при перших словах Кассандри спинився і стоїть