Лють. Карін Слотер
чи двох дітей, щоб стати справжньою сім’єю. Потім з’явився Тім.
Він був тихим немовлям, але в його великих блакитних оченятах Майкл бачив іскорку. Пригортаючи Тіма до себе вперше, він відчув, наче тримає в руках своє серце. Те, що з малюком щось негаразд, першою помітила Барбара, Джинина мати. Він ніколи не плакав. Не вступав у контакт. Годинами міг сидіти, втупившись у стіну. Майкл боровся за нього щосили, проте лікар підтвердив підозри Барбари. На якомусь етапі Джининої вагітності Тіму забракло кисню. Його мозок не розвиватиметься, назавжди залишиться мозком шестирічної дитини. Вони не знали, чому і як, проте так сталося.
Майкл завжди недолюблював Барбару, а після Тімового діагнозу люто її зненавидів. Нічого особливого в цьому не було (у чоловіків заведено ненавидіти тещ), але вона завжди вважала, що її дочка могла знайти собі когось кращого, і тепер вину за проблеми з Тімом покладала на Майкла. Вона була якоюсь релігійною фанатичкою, готовою добачити найменшу порошинку в чужому оці та впритул не помічати колоди у своєму. Для неї склянка була не просто наполовину порожня: склянка була наполовину порожня, і за це вони всі горітимуть у пеклі.
– Тіме? – погукав Майкл, обходячи будинок і дорогою натягаючи на себе футболку. – Синку, ти де?
З-за канапи долинуло хихотіння, проте Майкл удав, що нічого не почув, і пішов далі, у кухню.
– Де ж це наш Тім? – запитав він, помічаючи, що його син розсипав по всьому столі цілу пачку пластівців «Чиріоз».[2]
Тімова синя миска була по вінця повна молока, і перед внутрішнім зором Майкла на мить промайнула картина: червоний-червоний рот Аліші Монро, наповнений її кров’ю.
– Гав! – крикнув Тім, хапаючи Майкла обома руками ззаду за пояс.
Майкл перелякано сіпнувся, хоча Тім робив це практично щоранку. Серце важко гупало в грудях, коли він взяв сина на руки. Тіму було вже вісім років, заважкий, щоб брати на руки, проте Майклу дуже хотілося це зробити. Він погладив синів чубчик.
– Тобі добре спалося, маленький?
Тім кивнув, ухиляючись від Майклової руки і штовхаючи батька в плече, щоб поставив на землю.
– Поприбираймо цей гармидер, поки Ба-Ба не прийшла, – запропонував він, згрібаючи пластівці в долоню і вкидаючи їх назад у коробку.
Барбара приходила в робочі дні, щоб глядіти Тіма. Вона водила його в школу, забирала зі школи, перевіряла, чи він пообідав і чи виконав домашні завдання. Загалом проводила з ним більше часу, ніж Майкл чи Джина, та особливого вибору вони не мали.
– Ба-Ба не сподобається цей безлад, – сказав Майкл.
– Угу, – погодився Тім.
Він сидів на столі, підібгавши під себе ноги. Ширінка штанів його піжами зі Спайдерменом була розстібнута.
– Друзяко, заховай своє хазяйство, – зробив сину зауваження Майкл, і на нього накотила хвиля смутку, поки він дивився, як Тім незграбно вовтузиться з ґудзиками. Та він відігнав від себе сумні думки.
Майкл