Міфологія. Отсутствует
богу Велесу – покровителю худоби. Цю книгу було знайдено в одному з маєтків у Великому Бурлуці на Харківщині під час Громадянської війни. До нашого часу дійшли лише описи її дощечок та фотографії чотирьох з них, тому значна частина дослідників вважає цю знахідку підробкою. Зображені на дощечках знаки становлять абетку, схожу на давньогрецьку. У «Велесовій книзі» розповідається про те, що пращури слов’ян жили у степах Сходу, поки їх звідти не витіснили гуни. Тоді слов’янський вождь Ор (Орь, Орій, Ір) закликав соплемінників переселитися на Захід – у країну, де «течуть меди і молоко». На чолі переселенців стали його сини Кий, Щек і Хорив. Після тривалих мандрів та багатьох битв з ворогами слов’яни заселили «землю Рускопань», де Кий заснував на Дніпрі місто Київ – столицю цієї країни.
По-четверте, схожість міфологічних систем народів, що не мають спільного історичного коріння, можна почасти пояснити передаванням і запозиченням окремих міфологічних сюжетів. Перш за все, це стосується народів, що мали тісні контакти (наприклад, міф про потоп у шумеро-аккадській та давньоєврейській міфологіях; римські запозичення з грецьких міфів). Необхідно враховувати й те, що давній світ не знав релігійної нетерпимості – чужі боги поважалися й сприймалися саме тому, що були схожі на своїх, а відповідно – зрозумілі. Наприклад, деякі з грецьких богів – малоазійського (Афродіта, Гермес), фракійського (Діоніс) походження; показові такі ототожнення римських і грецьких богів.
Значно важче пояснити різницю між міфами давніх народів. Багатьох дослідників не задовольняють такі пояснення, як різний рівень розвитку цивілізації, особливості навколишнього середовища, народного характеру.
Міфи не були застиглими утвореннями, сформованими раз і назавжди. Вони відображали реальне життя і змінювалися разом з ним. З виникненням класів з’явились міфи, які пояснювали ієрархічність суспільства: олімпійські боги Греції – це аристократична родина на чолі з царем неба, «батьком богів та людей» Зевсом; скандинавські боги-аси підкорили собі богів-ванів. Міфи часто використовувалися для обґрунтування особливих прав якихось груп населення. Так з’явилися міфи про богів і героїв – предків аристократичних родів у Єгипті, Вавилоні, Греції, Римі (наприклад, Олександр Македонський вів свій родовід від Ахіллеса, а відповідно – і від Зевса. Гай Юлій Цезар – від Венери). У міфах відображається боротьба за політичну владу в державі (вавилонський міф про Мардука), боротьба угруповань жерців.
Як складне історичне явище міф викликає зацікавлення сучасних дослідників. Його вивчають і як висхідний матеріал для розвитку філософії, наукових уявлень, літератури. Міф можна розглядати як джерело таких літературних жанрів, як казка, героїчний епос, легенда, історичний переказ. Подеколи міф та історичні перекази, створені на основі реальних подій, роз’єднати неможливо (наприклад, історія Троянської війни). Героїчний епос («Рамаяна», «Іліада», «Калевала») також зазнав впливу міфології.
Легенди