Історія чемпіонатів Європи з футболу. Тимур Желдак
з 25-ти. Удар прийшовся точно у воротаря Відінича, однак зафіксувати мокрий м’яч останньому не вдалося, а першим на добиванні опинився Слава Метревели, який другої спроби голкіперу не залишив.
Радянські футболісти, натхнені успіхом, уже не випускали ініціативи з рук. До кінця основного часу збірна СРСР мала для узяття воріт два відмінні моменти, але жодним так і не скористалася. У першому випадку непогано підключитися до атаки вдалося лівому захисникові Анатолію Крутікову – його навіс, що перетворився в складний удар, з величезними зусиллями парирував Відінич. А за три хвилини до кінця основного часу незбагненним чином по порожніх воротах із чотирьох метрів промахнувся герой півфіналу Іванов.
Нагадаю, що згідно із правилами тих років, у випадку, якщо в кубковому протистоянні фіксувалася нічия, призначався додатковий час. Якщо ж за додаткових півгодини переможця виявити не вдавалося, команди відправлялися готуватися до перегравання. Про футбольну лотерею у вигляді післяматчевих пенальті тоді ще не чули.
Обидві команди вже після основного часу були настільки виснажені боротьбою, мокрим полем і розчавлені відповідальністю, що додатковий час став скоріше тривалим очікуванням можливості сісти й відпочити, ніж низкою небезпечних моментів. Проте радянській команді вдалася одна-єдина атака, яка й принесла їй золоті медалі. На 113-й хвилині двожильний Месхі прорвався лівим флангом зі своєї половини поля, обійшовши по ходу двох суперників, і видав ідеальну по точності передачу в штрафну, де Понєдєльнік, звільнившись від опіки захисників, пробив чолом у протихід воротареві. Югославські захисники настільки втомилися, що навіть не намагалися перешкодити цьому удару.
Незабаром англійський рефері Артур Елліс підняв руки догори й тим самим просигналізував: переможцем першого розіграшу Кубка Європи стала збірна СРСР. І радянські футболісти, і югославські падали на промокле поле «Парк Де Пренс» і плакали: хто від радості, хто від гіркоти розчарування.
А вже за п’ятнадцять хвилин переможці передавали один одному новенький трофей – той самий срібний кубок майстра Шабійона, який був названий на честь Анрі Делоне. Зробивши коло пошани уздовж трибун, радянські гравці пішли в роздягальні під овації нечисленної публіки, яка змогла дочекатися під дощем розв’язки цього драматичного матчу.
Паризька газета «Л’Екіп» так писала про фінальну гру: «Публіку з перших хвилин захопив азарт і гостра напружена боротьба, від якої було важко відірвати око і яка викликала величезне щиросердечне хвилювання й напругу. Для всіх стало очевидним, що так і повинне бути у фінальному матчі на Кубок Європи. Росіяни і югослави виконали свій спортивний обов’язок – віддали всі сили заради перемоги. Вони грали по-справжньому із самого початку».
Звичайно, завоювавши Кубок Анрі Делоне й привізши його до Москви, футболісти й тренери збірної СРСР не могли й здогадуватися, що цей успіх стане останнім на довгі роки. Взявши