Вихиляси долi. Володимир Горбань
ледь помітним закидом промовив Володимир Ілліч. піднімаючи бінокль до очей. Ви подивиться на вушки, вушки-то як явно стирчать. А кігті? Де ви бачили такі кігті у сича?
– Колего, – нервово заїкуючись від налинувшего хвилювання, запитав Облаков, також розглядуючи предмет спору у бінокль. – Яке у вас збільшення?
– Дванадцять крат, – горділиво відповів Бараєв.
– Отож, Володимире Іллічу, отож. З вашим-то збільшенням, – і він співчутливо махнув рукою. – не те що у лісі, у жіночому гуртожитку нема чого робити. Ви на дзьоб подивиться. Ви звернули увагу на дзьоб?
– Та що дзьоб? Що дзьоб? Ви що не бачите, дорогий Олександре Вікторовичу, що у цього птаха очі світло-жовті? Ви у якому університеті навчалися?
– Ну, знаєте, Володимире Іллічу, – навмисно ростягуючи слова, уїдливо сказав Облаков, я бачу, розбираєтесь ви у нічних хижаках, як моя друга теща в еволюції гризунів.
– Що? – спалахнув Бараєв. – Це я не розбираюся? А хто, по-вашому, написав монографію про північну сову? Хто захистив докторську дисертацію з орнітофауни Нижнього Поволжя? І хто читав лекції з зоології хребетних у нашому університеті нещодавно?… Гм, я не розбираюся… Подумаєшь, фахівець вишукався!
– Що ви в мене пальцем тикаєте? – образливо вигукнув Облаков. – Я автор сімнадцяти статей та двадцяти одного тезіса щодо хижих птахів!.. Та друкуюся, серед іншого, в авторитетних журналах.
– Що? Журнал «Біологія та домоведення» ви вважаєте авторитетним журналом? Боже мій, яка наївність! Ви б ще в «Мурзилці» надрукувалися.
– «Біологія та домоведення»? А що, ні? Та його головний редактор академік Бурєв – вчений із світовим ім'ям, один з найвідоміших фахівців з екології домашніх птахів!
– Хто? Бурєв? – отруйно посміхнувся Бараєв, – Цей прищ – найвідоміший орнітолог? Цей закінчений маразматик – світило? Так він навіть не знає, як ворону латиною назвати! Це він-то фахівець? Ну, знаєте, колего!
– А хто ж, ваш надлюб'язніший Шламов – фахівець? Теж мені – діяч науки. І ви перед ним, як цуценя, ті-ті-ті, ті-ті-ті, на задніх лапках. Шановний Савелію Петровичу. Шановний Савелію Петровичу! Як ваше безцінне здоров'я? Ті-ті-ті, ті-ті-ті. Авторитетний вчений! Та з нього увесь світ сміється. І як це такі маревні думки отак рясно лізуть у голову, відвідують його могутній мозок? От вже дійсно, дурні думки можуть прийти тільки в абсолютно дурну голову, прикладом якої і є оте потовщення шиї, до якого ви з такою увагою прислухаєтеся!
– Ах, вам, милий мій, не до нутра гіпотеза Савелія Петровича? Ані ви, ані цей ваш зморшок з зоологічного інституту ні дядька в неї не розумієте. Та що ви, власне кажучи, можете запропонувати мені натомість? Ви та вся ваша зграя?
– Що? Це моя-то кафедра – зграя? Соромно, Володимире Іллічу. Це ваш аспірант Кругліков здав кандидатський екзамен за фахом тільки з третього заходу, а претенденти захищаються по п'ятнадцять років. Це ваш доцент Груздєв замість «ссавці» промовив «млекоспоживаючи». Та де? На міжнародному симпозіумі!
– До чого тут Груздєв? – різко обірвав