Абу-Касимові капці. Іван Франко

      Та найбільше всіх уваги

      У старого скупиндряги

      Його капці знай тягли:

      Але капці ж бо то, капці!

      Що, мабуть, ще дідьчій бабці

      Шлюбним обувом були.

      Відки Абу-Касим взяв їх,

      Кілько літ уже вживав їх,

      Сього не затямив світ;

      Знали лиш шевці багдадські,

      Що ті капці чудернацькі

      Латали вже з десять літ.

      Що там прищіпок без міри!

      Що там дратви, що там шкіри

      Шевські руки уплели!

      Десять раз підошви клали,

      До старих нові шпиляли,

      Щоб міцнішії були.

      А під десять шкір тих, братку,

      Абу-Касим наостатку

      Цвяхів густо сам набив,

      Та й то цвяхів з головками,

      Мов цибулі з часниками, —

      На уряд коваль зробив.

      І обцаси тож незгірші:

      Мов копита щонайширші,

      Отакий лишали слід;

      Пришви, дубельтово шиті,

      Так були латками вкриті,

      Наче дуб, корявий дід.

      Ноєвий ковчег — я певен —

      Стільки лат не мав і бревен,

      Що ті капці-шлапаки;

      Подобали на колоду,

      А тяжкі були до ходу,

      Наче проса два мішки.

      То ж то мир увесь зглядався,

      Як в них Касим прокрадався

      Вулицями на базар,

      Як потів, бідак, і сапав,

      Ноги тяг, що ледве шлапав,

      Мов за кару кайданяр.

      Купці тії так всі знали,

      Так їх часто споминали,

      Що прислів'ям стались вмить:

      Як тяжке щось мав хто в гадці:

      «Се як Касимові капці,

      Сього я не втну зробить».

      Слухайте ж, як доля-ненька

      Тими капцями злегенька

      Скоботать його взяла,

      Поки всі гидкі й болющі

      Злих привичок шкаралющі

      Потрощила й розмела.